Найбільше інтерв’ю із гуртом GO_A: Про відміну «Євробачення», історію «Солов’я» та родинні узи

Це інтерв’ю гуртом «GO_A» ми записали за кілька днів до появи новин про скасування Євробачення-2020. Тоді ніхто й не підозрював, що на сцену Роттердама музиканти потраплять аж в 2021. Зараз же через пандемію і карантин сталося багато змін, але Катя і Тарас залишилися такими ж щирими, історія їх групи не змінилася, а прагнення показати Європі справжній український колорит стало тільки сильнішим. Тож це інтерв’ю – можливість познайомитися з «GO_A» ближче, почути дивовижну історію створення колективу, дізнатися, чи дійсно учасники групи родичі, якими ще талантами володіють музиканти і отримати відповіді на всі свої питання.

Що просто зараз відбувається із гуртом «GO_A»?

Катя: Не дивлячись на те, що Євробачення відмінили, ми продовжуємо працювати і чекаємо, поки у нас з’явиться можливість зіграти свого «Солов’я» в Європі, адже його там дуже сильно полюбили!

Давайте повернемося на самий початок. Ви коли відправляли свою пісню на Національний відбір, здогадувалися, що на вас очікує у разі перемоги?

Катя: Ми підозрювали, що нас очікує, але зараз розуміємо, що взагалі нічого не підозрювали на той момент!

Ви розказували, що коли було жеребкування перед півфіналом Нацвібору, до всіх інших учасників підходили журналісти, а до вас – ні. Що змінилося за цей час?

Тарас: Все! (сміється)

К.: А тепер ми не знаємо, де знайти час на всіх, хто хоче з нами поговорити. Ми не проти спілкуватися із журналістами. Просто в нас купа справ, дуже багато часу йде на підготовку, тому всім не встигаємо відповісти.

Т.: При цьому дуже хочеться донести до всіх свою філософію, пояснити, що саме ми хочемо сказати своєю піснею, та й усім тим, що ми робимо, але, на жаль, не завжди вистачає часу.

Т.: Десь тиждень після фіналу в нас пішов на те, щоб відповісти на всі повідомлення, які нам написали ввечері в суботу!

К.: Пости в соцмережах нам допомагає робити дівчинка Оля. Щоб ви розуміли, пост подяки всім, хто нас підтримував, ми написали через тиждень після фіналу. Не тому що вхопили зірку, адже насправді дуже вдячні всім. Але з новим темпом життя постійно це відкладали. Так і вийшло.

Ви шукаєте менеджера?

Т: Ми набираємо команду зараз. Та це не так просто, як ми думали!

К: Здавалося б, що тут складного? Та ми постійно проводимо час на «Суспільному», і в нас немає моменту, щоб із кимось зустрітися й вибрати людину, яка буде нам допомагати.

А що ви постійно робите на «Суспільному»?

К.: Обговорюємо наш майбутній номер у Роттердамі.

А вже є якісь замальовки?

К.: Сьогодні от дивилися ескізи костюмів. Наш стиліст Діма показував нам кілька варіантів. І ми надзвичайно задоволені результатами, там все буде дуже класно!

А ви з «Суспільним» вже підписали контракт?

Т.: Так!

І вас усі пункти влаштували?

К.: (сміється)

Т.: В принципі, те, що ми побачили, нас задовольнило!

К.: Так, там немає нічого страшного на зразок того, що ми будемо 10 років у рабстві в «Суспільного». Все стабільно, все, щоб якось перестрахувати їх і нас від небажаних моментів

Т.: Те, що минулого року говорили про якісь штрафи за несанкціонований шпагат, у нас неможливо, бо ніхто на шпагат сідати не планує:)

Тобто, ви не йшли на поступки своїм принципам?

К.: Там не було жодного пункту, який би нас не задовольняв. Ми почитали: договір як договір.

Т.: До того ж, до «Євробачення» йде дуже складна підготовка. Це не так, що ми вигадали якийсь номер, у травні на два дні заїхали, виступили – і все класно. Ні! Там значно більше всього, ніж ми могли собі уявити. І в договорі прописано, яка в нас відповідальність, яка відповідальність у «Суспільного», всі дедлайни.

А що ви пережили в той день, коли з’явилася новина, що «Суспільне» не зможе фінансувати вашу поїздку на «Євробачення»?

К.: Я зайшла в той день у робочий чат, і там пишуть: «Все нормально, зберігаємо спокій, працюємо, на арешт не звертаємо уваги». Я така: «Стоп, який арешт, кого арештували? Я Тараса давно не бачила! Треба йому зателефонувати». А потім зайшла у Facebook і побачила, що арештували рахунки «Суспільного». Ну, ок! Навіть якби я знала, що це нам чимось загрожує, вплинути на це не можемо. У нас такий підхід до життя: якщо ти не можеш щось змінити глобально, навіщо перейматися!

У той день в мережі фани готові були скинутися на ваш виступ…

К.: Справа не в грошах (сміється). Звісно, ми можемо назбирати грошей по людях, по 50 грн, по 10… Але ж там багато чого відбувається, безліч документів, дедлайнів. Це дуже серйозний процес, який важко описати словами, і в якому все одне з одним пов’язане.

…треба вислати не одну версію пісні, а п’ять різних…

Т.: Навіть елементарно: коли треба вислати не одну версію пісні, а п’ять різних. Бо там є свої технічні нюанси, і для кожного нюансу потрібна своя версія пісні, щоб все працювало нормально. Бо перед тим, як ми вже поїдемо до Роттердаму, там, на місці, буде проведена велика підготовка.

К.: Там не буде часу виставити світло, зрозуміти, хто де на сцені стоїть, вирішити, які костюми… Це все робиться до нашого приїзду.

Т.: Якщо у Нацвідборі було 16 учасників, то на «Євробаченні» це 41 країна, 41 учасник. І там не по одній людині на кожну країну. І кожен окремий артист, окремий гурт потребує якогось свого підходу, тому з цим треба працювати значно раніше, ніж коли вже почнеться конкурс.

Послухати аудіо-версію інтерв’ю можна тут:

Все проходить так, як ви собі уявляли?

Т.: А як ми могли це собі уявляти? Це так само, як подивитися на авто й відразу знати, як їм керувати. Потрібен час, щоб зрозуміти певні процеси, принципи, як все працює. Перед тим, як піти на півфінал Нацвідбору, ми не до кінця розуміли, як робиться розкадровка, чим телевізійний грим відрізняється від повсякденного та багато іншого. Не знали, бо й не могли знати, адже раніше з таким не працювали. Те ж саме і з самим «Євробаченням» – є багато нюансів, про які не здогадувалися.

К.: Це дуже виснажливо, але дуже цікаво!

Усі чули, як нещодавно Володимир Остапчук сказав, що «Євробачення» – це шоу геїв та фриків. Як ви можете це прокоментувати? Чи може взагалі публічна людина дозволити собі такі висловлювання на публіку?

К.: Хтось же випустив його на сцену і дозволив говорити в мікрофон? Я не знаю, як це коментувати. Це його справа. Можливо, в нього щось трапилося в житті. У кожної ситуації є свої причини. Те, що він сказав… Чесно, ми були взагалі не в курсі щодо цієї ситуації. Взагалі не знали, хто такий Остапчук… Потім нас ввели у курс справи. Ну ок, якщо чесно, мені його дуже шкода, бо, здається, це негативно вплине на його кар’єру.

Т.: Просто захотілося підійти, обійняти його і сказати, що все буде добре, чуваче…

К.: Наскільки я знаю, публіка не надто позитивно сприйняла його слова, тож трохи страшно за цю людину.
А ви вже відчули якісь внутрішні обмеження через публічність: я б це сказав, але все ж таки не буду?

К.: У мене було таке! Я розумію, що ти їдеш представляти свою країну, і маєш фільтрувати те, що говориш. Хоча я раніше ніколи в житті таким не займалася. Не скажу, що говорю не те, що думаю, або якось сильно себе обмежую. Починаю фільтрувати не тому, що хочу приховати якісь свої думки, просто розумію: якщо ти щось говориш (особливо при журналістах), твої слова можуть перекрутити як завгодно.

Т.: Дуже просто взяти речення, вирвати з нього якусь одну фразу, помістити її в заголовок і отримати тонну хейту.

Нам було дуже цікаво читати ці всі розбори, адже я й половини тих сенсів не вкладала, коли писала пісню

А стосовно вашої пісні. Дуже багато слів із «Солов’я» теж розібрали на контекст і трактували, хто як хоче…

К.: Нам було дуже цікаво читати ці всі розбори, адже я й половини тих сенсів не вкладала, коли писала пісню. Але було весело спостерігати, наскільки в людей класно працює фантазія.

Т.: Коли в пісні є хоча б невеличка недосказаність, кожна людина може приміряти цю пісню на себе і зробити якісь власні висновки.

Вам найбільше дісталося за «Ванюшу».

К.: Якщо чесно, за це взагалі не думала, що «прилетить»! Я не здогадувалась, що «Ванюша» може спричинити хвилю таких незрозумілих постів, коментарів… Дуже багато людей писали, щоб ми замінили «Ванюшу» на «Іванка».

А вам казали, щоб ви переклали пісню англійською?

К.: Казали, та якщо чесно, мене це в певний момент почало дратувати. Навіщо це робити? Сенс же не в тому, щоб просто заспівати англійською та перемогти на «Євробаченні»! У нас зовсім інший підхід до цього і зовсім інша місія. Ми хочемо, щоб пісня українською мовою вперше за 15 років прозвучала на «Євробаченні». Не проблема переробити текст англійською, але…

Т.: Навіщо? Хтось каже, щоб ми переклали, бо «Європа не зрозуміє». Але їм треба показати відео з YouTube, на яких іноземці з Великої Британії, Бельгії під гітару та фортепіано, не знаючи української, співають нашого «Солов’я». Так, вони не знають мови, і в них виходило заспівати тільки «соловей-соловей», а далі щось своє. Та все одно: їм цікаво, і вони це зробили! Я думаю, ми створимо лірик-відео з транслітерацією, щоб люди в Європі, які не знають української, все одно змогли співати цю пісню.

Ми читали багато коментарів, у яких люди обговорюють ваші стосунки. Хтось каже, що ви чоловік та дружина, хтось – що брат із сестрою. Які насправді у вас стосунки?

Т.: Катя – мій тато! (сміється)

К.: Ну, які в нас стосунки? Ми граємо в одному гурті 7 років. Я підозрюю, що знаю Тараса більше, ніж його дружина.

А одружений Тарас скільки?

Т.: Рік!

Тобто, Катя точно більше знає, ніж дружина?

Т.: Це мій третій шлюб, тож…

Катя, а у вас є чоловік?

К.: Ні! У мене є кіт

А дружину Тараса ви знаєте?

К.: Звісно!

Вона приходить до вас на репетиції? Приносить супчики?

К.: Ні, супчики не приносить. Але в Тараса завжди з собою лоточки з гречкою, якимись смаколиками… Класна в нього дружина, я не знаю, як вона його терпить, чесно!


Т.: Та я й сам не знаю, як!

К.: Розкажіть усім, що Тарас – не мій чоловік. Мені подобаються інші чоловіки.

А які?

К.: Розумні! (сміється)

Т.: Це було останнє інтерв’ю «GO_A» у такому складі (сміється).

До речі, про склад! Розкажіть про двох хлопців, які теж грають у колективі. Хто вони, як потрапили до гурту?

Т.: Ігор і Ваня – дуже класні чуваки!

К.: Так, нам дуже пощастило з ними! Це вперше в житті, коли ти просто кайфуєш від того, що у тебе в гурті грають люди, які розуміють, що ти робиш. Із колишніми учасниками гурту теж було певне взаєморозуміння, але не настільки. З Ігором та Іваном у нас повний…

Т.: …повний феншуй! Насправді, стосовно Ігоря – це приклад того, що треба просто опинитися в певний момент у певному місці. Минулого року ми їздили виступати до Польщі на фестиваль. До речі, їздили замість танцювального ансамблю з Камеруну, яким не дали візи І там було ще кілька фольклорних ансамблів з усієї Європи, серед яких – український гурт «Кралиця». Ми жили всі на території кампусу місцевого «політеха»…

Ігор, до речі, ще вміє співали! У «GO_A» він грає на сопілці, а взагалі – ще на 30-ти інструментах

К.: Так ми і зустріли Ігоря, який виступав тоді у складі ансамблю. Ігор, до речі, ще вміє співали! У «GO_A» він грає на сопілці, а взагалі – ще на 30-ти інструментах, серед яких гітара, контрабас, африканська перкусія.

К.: А ще Ігор грає приблизно в тридцяти гуртах, крім «GO_A». Він дуже продуктивний хлопчина А ще у реп-гурті «Kalush». І продовжує займатися народною музикою.

Тобто, у всіх учасників гурту все життя пов’язане з музикою?

К.: Не все (сміється). А взагалі – так! Коли я усвідомила, що буду займатися музикою, то під неї підлаштувала все своє життя. Якщо в мене були якісь стосунки, я жертвувала ними, щоб можна було займатися музикою. Коли мені треба було відпочити, я жертвувала відпочинком, щоб можна було займатися музикою. Та навіть роботу собі таку підібрала, щоб можна було займатися музикою!

Якщо в мене були якісь стосунки, я жертвувала ними, щоб займатися музикою.

Т. : У мене так, на жаль, не вийшло, бо коли я вирішив займатися музикою, мені було 14 років, і ще батьки тоді розповідали, що треба спочатку піти вчитися… Довелося трошки зачекати!

К.: Класно, в тебе є освіта (сміється). Мені такого ніхто не говорив…

Т.: У мене є дві освіти!

Катю, а у вас немає освіти?

К.: У мене є освіта. Просто немає диплому. Я не закінчила Ніжинське училище культури, за фахом «Диригент народного хору». А друга моя освіта – я навчалася на фольклориста, і мене вигнали за чотири дні до державного іспиту.

Що ви зробили?

К.: Я займалася музикою!

Тобто, все на краще?

К.: Так, звісно! Головне не освіта, а освіченість.

У вас є ще четвертий учасник гурту – Іван. Як він потрапив до «GO_A»?

К.: Є гурт «GO_A», а є ще Катерина Павленко, mоnokate (особистий проект співачки, – прим.ред.), яка пише якісь пісні й вірші. Якось я поїхала виступати з цим усім у Ржищів. Там ми в лісі познайомилися з Іваном, який грав на гітарі. Просто потусувалися і все. А наступного року я знову приїхала читати вірші у Ржищів, і ми опинилися з Іваном за одним столом. Мене подруга питає, як там у нас справи з «GO_A», а я кажу: «Ой, не питай, гітариста шукаємо!» А потім повертаю голову на Івана: «Слухай, а ти не хочеш у «GO_A» на гітарі пограти?». Він сидить такий, закляк весь і каже: «Хочу». Як потім виявилося, його діти давно наші пісні слухають, і Іван дуже хотів потрапити до гурту. Все так якось склалося в той вечір…

А це було задовго до «Євробачення»?

Т: Ні. Але після цього був «веселий» дзвіночок такий! Я зі студії зателефонував Вані і сказав, що в мене для нього дві новини: по-перше, він у групі, а по-друге, ми будемо брати участь у Нацвідборі на «Євробачення».
Він був щасливий?


Т.: Я не знаю. Просто уявляю себе на його місці, думаю, він був трошки шокований. Таке комбо!

Це ваш 14-й склад гурту. А хтось із вас був у першому?

К.: Тарас! (сміється)

Т.: Та й ти була, просто прийшла через три тижні. Катя була спочатку на бек-вокалі.

Чому так часто змінювався склад гурту?

Т.: Насправді, коли ми лише починали цим займатися, ніхто до кінця не розумів, що я хочу з цим усім зробити, що хочу донести. Деякі люди, які приходили з якимись певними очікуваннями, потім дивилися, що я хочу трошки іншого. Можливо, хтось сподівався, що з’явиться дядько-продюсер, і ми відразу станемо мегазірками. У кожного були свої очікування, і я хотів, щоб кожен щось своє вносив у гурт. Є хороші музиканти, але для того щоб працювати в гурті, цього мало, треба бути ще й нормальною людиною. Бо гурт – це друга сім’я. Неможливо працювати разом, якщо є якісь обоюдні нюанси, з якими ви не погоджуєтесь!

Музика – це така штука, якою треба горіти, або просто працювати програмістом

К.: Ой, ти так розказав, наче ми тирани, і влаштовували цілі кастинги Насправді, все значно простіше! Люди з нами грали, це були прикольні музиканти, і багато хто з них – класні люди. Маю мрію колись зібрати всіх і влаштувати концерт, на якому гратимуть усі, хто колись був у «GO_A» (сміється). Річ у тім, що інтереси в людей змінюються. Музика – це така штука, якою треба горіти, або просто працювати програмістом. Не можна йти за музикою, аби тільки заробити бабла. Це так не працює. Деякі люди пішли, бо треба було робити якісь фінансові вкладення. Адже пісню записати – це, насправді, дуже дорого. Не було сварок, все проходило спокійно. Просто люди не зійшлися. А комусь залишитись у гурті банально заважали обставини: хтось мусив переїжджати, хтось йшов у армію.

Ви розповідали, що ваша солістка, на місце якої потім стала Катя, пішла з «GO_A» у якийсь гьорлз-бенд…

Т.: Так, щось таке було Дівчинка дочекалась, доки ми знімемо кліп, і пішла в певний продюсерський проект. Їй, певно, здалося, що вона там зможе себе реалізувати краще.

Став відомим той проект?

К.: Ні! (сміється)

Т.: Ну, принаймні я про нього чув небагато.

Тож зараз вона, мабуть, лікті кусає?

Т.: Якщо вона була б зараз у складі «GO_A», то й ми були б іншими. Все що не робиться, то на краще.
Давайте повернемося до вашої пісні. Ви говорили, що в «Солов’ї» є приховані «пасхалки». Розкажете про них?

К.: Насправді дуже багато що побудоване на алегоріях і підтекстах. Приміром, це рослинна тематика. Рута, барвінок – у них певні магічні властивості, а калина – символ нашої країни. Знаєте, як «без верби і калини нема України»? І там дуже багато такого. Текст пісні побудований на всіх символах, які споконвіку існували у понятті ідентифікації нашої країни.

«Соловей» написаний за мотивами народної пісні. Якої саме? Вона відома?

К: Ні! Ми, до речі, у творчості використовуємо багато народних пісень, але популярні ніколи не беремо. Відшукуємо цікаві мотиви, які майже ніхто не чув. «Ой, пішла я у долину» – це пісня, яку я вивчила, ще коли навчалася на фольклориста в університеті. Вона була в нашому репертуарі. Якось ми з моїми друзями вирішили поджемити. Один хлопчик бітбоксив, я почала співати… Вийшло непогано, ми потішилися та й забули. А потім, коли вже почалася підготовка до Нацвідбору на «Євробачення», Тарас каже: треба щось написати, і в мене раптом ця пісня у голові сплила. Думаю: це знак! Ми її зробили, але це був ескіз, адже не можна на «Євробачення» брати народну пісню! Тож ми її повністю змінили.

Тарасу «Соловей» спочатку не сподобався…

Т.: Так Та версія, яку я почув… Вона дуже відрізнялась від того, що вийшло в результаті. Та й сама ідея про «солов’я» мені не заходила взагалі!

К.: Мені довелося йому вмикати HAYAT, який теж співає про соловейка, щоб переконати, що це нормально! (сміється). Насправді дуже багато часу ми витрачаємо на те, щоб усе узгодити між усіма учасниками гурту. Ми ж команда, і треба дійти консенсусу.

Т.: Ми завжди намагаємося не робити «Я так сказала!» – і все.

К.: Пісень, які виникали у процесі «Я так сказав!» і досі немає.

Ви вдвох обговорюєте всі питання чи вчотирьох?

К.: Хлопці поки що в нас «свіжі», й вони лише вливаються у наш колектив. Та, в принципі, ми обговорюємо все вчотирьох. Просто так складається, що ми з Тарасом більше часу проводимо разом, і хлопці інколи просто «випадають». Нам зараз рідко вдається зібратися усім разом, хіба що на репетиціях, а там не до обговорень.

Як часто у вас репетиції?

К.: Зараз не так часто! От в неділю буде… А пісні Нацвідбору ще нормальних репетицій і не було (сміється).

Ви коли відправляли пісню на Нацвідбір, очікували отримати позитивну відповідь?

К.: Ми взагалі нічого не очікували! Коли виклали свій трек, подумали: «Раніше нас слухали тільки наші фани, які в курсі, що в нас за музика. І їм все подобалося. Інколи хтось ззовні заходив і писав: «Що це таке?!», але його наші прихильники закидували помідорами, і на цьому все закінчувалось. І в нас усі коментарі були позитивні! А тут ми в 16-ці, зараз викладемо пісню, люди почнуть гуглити, хто ж це такі «GO_A», і почнеться… Але нам почали писати: «Вау! Класно! Чому ми про вас раніше не чули! Такий класний гурт! Чому від нас раніше ховали такі таланти». Дуже тоді зраділи!

А ви пам’ятаєте ранок після фіналу Нацвідбору на «Євробачення»?

Т.: Мене о сьомій ранку розбудила донька…

О, у вас є донька. Скільки їй років? Слухає «GO_A»?

Т.: Їй 2,5 рочки. Вона не просто слухає нашу музику, вона на телефоні постійно клацає, і по кілька разів прослуховує всі пісні. І я нічого не можу з цим зробити! Вона вже вивчила танець із півфіналу. Я чи жінка їй цього не нав’язували: вона просто вмикає та слухає! І, до речі, нам дуже багато сторіс надсилали, де саме діти слухають та танцюють під нашу пісню.

К.: Так, діти дуже класно реагують на нашу пісню!

Заходжу в новини, а там скрізь моє обличчя!

Давайте повернемося: ранок після вашої перемоги на Нацвідборі. Ви прокинулися з думкою, що це все правда?

Т.: Мені знадобився якийсь час, щоб усе це усвідомити. Спочатку треба було завезти барабани, які ми брали в оренду (сміється), і в цей час доходила думка, що, мабуть, таки щось трапилось…

К.: А я ночувала у своїх друзів, бо тоді ще жила не в Києві, прокинулася о десятій… Вмикаю телефон і розумію: точно, це ж вчора сталося! Як тепер із цим жити? І телефон просто гарячий, сповіщення летять. Заходжу в новини, а там скрізь моє обличчя! О Боже!

К.: Це, мабуть, як народити дитину… Я не в курсі, але мені здається, це так: ти народив дитину – і це на все життя. І тут так само.

Давайте трошки повернемося до вашої освіти, Катю. Ви казали, що брали участь у фольклорних експедиціях. Розкажіть, що це?

К.: Я не скажу, що це професія. Коли ми прийшли в університет, нам сказали: «Перше, що вам треба зробити, це призвичаїтися до думки, що крім вас воно нікому не потрібно. Але це буде дуже цікаво і запам’ятається на все життя!» Це насправді дуже важлива штука – що більше ти в неї заглиблюєшся, то цікавіше стає. Я досі не можу зупинитись! Продовжую вивчати, але більше в діджитал-форматі: зараз є багато сайтів, на яких ці архіви викладаються. Не треба нікуди їхати, можна проаналізувати все, сидячи вдома. Але найцікавіше було, коли ми студентами їхали в якесь село записувати бабусь. Інакше не отримаєш оцінку! Я взагалі інтроверт, і мені це було доволі складно. Треба приїхати, домовитися, знайти людину, ще й змусити її заспівати! Це як на рибалку піти: ти можеш весь день просидіти з вудочкою і нічого не впіймати. А можеш прийти і наловити ціле відро карасів. Так само й з українською піснею. Можна приїхати в село, ходити там цілими днями, нікого не знайти і просто поїхати назад. А, буває, знаходиш такі скарби! Просто на вагу золота! Люди в селі дуже гостинні: вони тебе обов’язково нагодують, залишать переночувати, якщо треба. Особливо бабусі, ще й коли вони самотні, коли діти виїхали в місто… Це, знаєте, такі класні спогади, і я дуже сумую!

Читай: Чи поїде “GO_A” на “Євробачення” наступного року? Є відповідь!

Як взагалі ці експедиції проходять?

К.: Ти приїжджаєш у село, заходиш в магазин і питаєш, хто в селі співає. Магазин у селі – найважливіша точка, де всі одне одного знають, навіть продукти «на зошит» продають. А потім ідеш до бабусі, і просиш її заспівати. Зараз, у 2020 році, лишилося взагалі дуже мало тих, хто пам’ятає ці традиції. Люди сьогодні перестали співати… В 90-ті роки було реальніше. Коли мені було років п’ять, моя бабуся збиралася з подругами, і вони співали. Це на мене дуже вплинуло тоді, як бачите. Сьогодні ці традиції майже зникли…

Пам’ятаєте свою найяскравішу знахідку?

К.: Так. Це була експедиція у селище біля Березані. Там сиділи жіночки, почали мені співати сучасних пісень. Це стандартна ситуація: люди думають, мовляв, що сучасніша пісня, то вона крутіша. А трохи пізніше, після застілля, я попросила їх заспівати щось таке, що їм їхні бабусі співали, чи, може, якісь весільні мотиви… І вони почали згадувати такі класні пісні! І там, я пам’ятаю, записала пісню про жульманів. Спочатку не зрозуміла, хто такі ті «жульмани», а потім виявилося, що це «арештанти». Я була дуже здивована: пісня дуже старовинна, і на таку тематику. Виходить, шансон існував ще тоді…

Тарас, а який у вас є незвичайних досвід?

Т.: У мене все значно простіше Я з дитинства слухав дуже багато абсолютно різної музики, ще з тих часів, як мама мені замість стандартних колискових співала пісні з голлівудських фільмів «Ромео і Джульєтта», «Римські канікули» та ін. Просто якось із самого рання моє життя було пов’язане з музикою, хоча ніхто в родині нею не займався. Мені це все було цікаво, і коли батьки вже побачили, що я намагаюся настукувати якісь ритми, щось награвати на різних інструментах, мене за вухо відвели до музичної школи. Я дуже не хотів там навчатися чогось Щось виходило, щось не виходило. Але насправді цікаво це все мені стало, коли з’явився перший гурт, у якому почав грати. Тоді мені було 14 років. Дитячий максималізм грав на всю, я тоді думав, що займатися музикою – це ж так круто: натовпи фанів, гроші, кокс, лімузини… І відтоді я якось намагався постійно пов’язувати своє життя з музикою! Освіта в мене, до речі, зовсім інша. 12 років працював менеджером з продажів в ІТ-компанії. Але весь цей час мені була цікава музика, я грав у різних гуртах, комусь продавав свою творчість, намагався десь пробитися. А потім зустрівся з Катею. Все, чим я займався, має сенс, просто я рухався не в тому напрямку. Так і з’явився гурт «GO_A».

…в кожного з нас є свій проект, який виражає музичні вподобання певної людини.

Але окрім «GO_A» у вас ще є проект?

Т.: Так, у мене є невеличкий власний проект, але зараз я його поставив на паузу з тої простої причини, що в тому проекті є аж одна людина. Це я! Тому що займатися електронною музикою – це не значить, що ти сам все можеш повністю записати. Раніше я періодично запрошував різних вокалістів… У мене були думки, як це має виглядати в майбутньому, але зараз на це просто немає часу! І в Каті, і в мене, і в Ігоря, і в Івана буває, що народжується в голові якась ідея, але вона не співпадає з філософією гурту «GO_A». Наприклад, в пориві пристрасті напишу шматок у стилі death-метал, але не можу його вставити в наші пісні…

К. А чого, нормально! (сміється)

Т.: …Але я зможу десь щось собі відкласти і потім зробити невеличкий шматок тої музики, яку мені теж цікаво грати. Тому в кожного з нас є свій проект, який виражає музичні вподобання певної людини.

Яку музику ви слухаєте? Бо більшість людей вважають, що ви слухаєте виключно автентичну.

К.: Ми слухаємо автентичне українське і… Мені подобається електронна музика, ісландська, death-метал, інді-рок, шугейз..

Т.: Мені легше сказати, що мені не подобається!

А можете назвати кілька своїх улюблених виконавців?

К.: Хм, у мене це гурт Siguroz, Woodkid (скоро до нас приїде, до речі!), як феномен мені подобається Томмі Кеш.

Т: Про свої музичні смаки я можу розповісти простим сюжетом: кілька років тому, у п’ятницю, я з великим задоволенням пішов на концерт Дживана Гаспаряна, це майстер гри на дудуку з Вірменії. А потім, наступної суботи, пішов на концерт Cannibal Corpseі, і теж був в захваті.

К.: А в мене було таке, що зранку я грала у дитячій виставі зайчика, а ввечері ходила на концерт Fever 333 в Atlas.

Грали зайчика у виставі?…

К.: Я ж працюю у будинку культури, керівником хору. А це значить, що ти ще й ведучий, співаєш патріотичні пісні на заходах.. Я три роки попрацювала, перший рік грала у виставі Снігову королеву, наступного року мене не любила режисер, і я була деревом, а потім режисер звільнилася, і я стала зайчиком.

Таночок повернемо!

Вам у коментарях пишуть, що ви дуже неемоційна…

К: Я просто бачила коментарі в стилі «за її харизму можна вбивати». Емоції ж різні бувають. Можливо, мої емоції були специфічні, але це саме ті емоції, які я відчувала в той момент на сцені.

Ви будете змінювати номер для «Євробачення»?

К.: Таночок повернемо. Ми зробили велику помилку, що тоді послухали людей і прибрали рухи.
А будете додавати ще якоїсь динаміки номеру?

Т.: Ну, щоб ми бігали і за нами ганялися по сцені велоцераптори – такого не буде. Ви уявіть, як Катя співатиме партії аутентичним вокалом, і при цьому сідатиме на шпагат і крутитиме сальто.

К.: Так, усе ж має бути на своєму місці. Якби пісня потребувала ще якоїсь динаміки, ми б її зробили. Динаміка буде зовсім в іншому. Мені здається, весь прикол у статичності.

Т.: До речі, та версія пісні, яку ви чули у фіналі – це не фінальна версія! Буде інша! Фінальну ми доробили кілька днів тому, і незабаром вона буде викладена на всіх цифрових майданчиках. Знаєте, так буває, що коли ти в сотий раз слухаєш пісню, то вже не можеш, стомлюєшся. А ця композиція… мені здається, я буду слухати її все життя! Саме в такому вигляді, в якому вона зараз звучить.

А відеоряд будете змінювати? Його теж критикували…

Т.: Критикували все. Єдиний шанс, щоб тебе не критикували, це коли про тебе ніхто не знає.

К.: Можна сісти, нічого не робити, і тебе ніхто не буде критикувати. Ми чудово знаємо, що в нас не все було ідеально! Але було саме так.

Т.: Тепер ми знаємо, що можна інколи дивитись у камеру, після репетиції дивитись розкадровку і змінювати те, що не подобається. Раніше ми цього не знали!

К.: Річ у тім, що ми були дуже обмежені в ресурсах. І те, що зробили, це круто, враховуючи ті обставини, в яких ми опинилися. Можна було б крутіше… Але не можна

Т.: Що стосується номеру, зміни будуть, але не кардинальні. У нашій пісні є емоція, і цю емоцію не можна виражати, стоячи на якійсь незрозумілій конструкції.

Що ж, тепер у музикантів на підготовку номера є більше року, тож ми впевнені, в 2021 на “Євробаченні” побачимо справжню яскраву феєрію, яка запам’ятається єврофанам на довгі роки! Бажаємо “GO_A” успіхів, стежимо за їх новинами і з нетерпінням чекаємо, коли гурт порадує нас новими треками!

Повне відео інтерв’ю з Катею та Тарасом, та бонус: музиканти пройшли тест, наскільки добре вони знають історію участі України у Євробаченні. Це цікаво і дуже весело!

Video: Найбільше інтерв’ю із гуртом GO_A: Про відміну «Євробачення», історію «Солов’я» та родинні узи

Солістка GO_A Катя Павленко та засновник гуртуТарас Шевченко розповіли, що роблять після відміни Євробачення-2020, історію створення колективу, чи дійсно учасники групи родичі, якими ще талантами володіють музиканти та багато цікавого. Ексклюзивне інтерв’ю із гуртом GO A

Автор: Анастасія ДРАМАРЕЦЬКА

В тему:

Євробачення-2020: Шанувальник «GO_A» виграв велику суму, поставивши на перемогу групи…

KRUTЬ: «Було навіть більше ніж 99 падінь перед злетом»