Кловер з друзями вирушає у віддалену долину, сподіваючись знайти відповіді про зникнення сестри. Але там вони стикаються з жахом у масці, який переслідує й безжально вбиває їх один за одним щоночі, а на світанку все починається знову. У пастці часової петлі вони гинуть — щоразу все кривавіше та жорстокіше. Вибратися можна лише одним способом — дожити до світанку. «Until Dawn: До світанку» — горор Девіда Ф. Сандберга за мотивами однойменної гри.
Режисером стрічки став Девід Ф. Сандберг («Не вимикай світло», «Анабель: Створення», «Шазам!» У ролях Елла Рубін («Думка про тебе», серіали «Пліткарка», «Володарі неба»), Майкл Чіміно («Анабель 3», «Випускний рік», серіал «Як я зустріла твого тата»), Одесса Езайон («Повсталий з пекла», «Мешканка», «Сидячи в барах з тортом») Петер Стормаре («Фарґо», «Джон Вік 2», серіал «Американські боги»).
«Until Dawn: До світанку» – перші відгуки після перегляду фільму
Спеціально до прем’єри ділимось подробицями зі знімального майданчику.
Після хіта жахів «Анабель: Створення» Сендберг і Гарі Доберман розпочали препродакшн «UNTIL DAWN: ДО СВІТАНКУ» зібравши основну творчу команду з попередніх фільмів Сандберга («Шазам!», Анабель: Створення» і «Не вимикай світло») та кіновсесвіту «Закляття», над яким Доберман працював як ключовий креативний директор. Художник-постановник Дженніфер Спенс, оператор-постановник Максим Александр, художник по створенню істот і протезів Стів Ньюберн і монтажер Мішель Аллер приєдналися до команди, щоб співпрацювати з двома режисерами над їхнім унікальним баченням цього гостросюжетного фільму жахів.
Слідами «Until Dawn: До світанку»: де знімали нашумілий горор
Спенс було доручено втілити в реальність прокляте шахтарське містечко Глор-Веллі. Вже налагодивши міцний візуальний зв’язок із Сандбергом і Доберманом, вона вирішила знайти способи показати, як колись процвітаюча громада катастрофічно провалилася під землю після обвалу місцевої шахти, поховавши тисячі її мешканців заживо.
Відчайдушні пошуки Кловер та її друзів Мелані та жахливі перегони з часом починаються у таємничому центрі для відвідувачів Глорі-Веллі, а потім затягують їх у надра зруйнованої шахти та гнилі міські споруди внизу.
Оскільки герої трансформуються, прокидаючись після кожної нічної смерті, їхнє фізичне оточення так само перебудовується при кожному перезавантаженні. Ці сюжетні стрибки в часі, назад і вперед, вимагали ретельного планування та логістичного нагляду з боку всіх творчих відділів.
Основні зйомки відбувалися в столиці Угорщини – Будапешті, популярному серед міжнародних кінематографістів виробничому центрі. Дві ключові декорації фільму — багатоповерховий центр для відвідувачів у вікторіанському стилі та частково засипаний графіті будинок — режисери побудували на території покинутого сиротинця, розташованого у старому маєтку в селі Фот. Вони також використали навколишні лісові масиви, декорації моторошної галявини, освітленої місяцем, де Кловер вперше зустрічає, як їй здається, свою зниклу сестру Мелані.
Інтер’єри центру для відвідувачів та будинку, а також численні менші декорації були побудовані на одному майданчику в Origo Studios. Маючи досвід лише зовнішнього вигляду перших декорацій під час зйомок на локації Фот, актори були в захваті від того, що нарешті увійшли до цих ретельно продуманих інтер’єрів, що притягують погляд.
Спенс говорить про естетику Глорі-Веллі: «Вона ніби замкнена в часі під землею, але так багато людей пройшли через гру і привнесли в неї свій власний досвід. Ось чому ви побачите тут все — від вікторіанського до сучасного дизайну середини століття».
Коли невидимі надприродні сили затягують Кловер до сусіднього, пошрамованого графіті, напівзруйнованого будинку, вона зустрічає один з багатьох своїх передчасних кінців від рук злісної відьмоподібної потвори. Одна з найулюбленіших декорацій акторів та знімальної групи, напівзруйнована дерев’яна будівля, здавалося, піднялася з лісової землі, а її моторошний інтер’єр був обклеєний вінтажними шпалерами та безліччю моторошних порцелянових ляльок і розфарбованих масок. Вона ніби замкнена в часі під землею, але так багато людей пройшли через гру і привнесли в неї свій власний досвід. Ось чому ви побачите тут все — від вікторіанського до сучасного дизайну середини століття. «Відчуття, які ми отримали, коли зайшли на знімальний майданчик, – каже Рубін, здригаючись. – Це наче ви можете відчути жах у килимах».
Масивна система підвалів Kőbányai, чиї розгалужені тунелі та печерні куполоподібні зали, за оцінками, займають понад п’ятдесят акрів, була унікальною та творчо винагороджуючою локацією. Протягом століть цей підземний вапняковий кар’єр, прозваний «пивними тунелями», використовувався у різних цілях: як бомбосховище часів Другої світової війни, сховище для зберігання вина та пива, а останнім часом – як бажана кінолокація.
Після усвідомлення повного творчого потенціалу локації Спенс вирішив «вийти за рамки в плані роботи в тунелях і того, що ми могли б там зробити, адже у мене був простір для цього. Тож я зміг привезти розбиті автомобілі і розрізати їх навпіл, створити великі шматки дерев, побудувати підземні будинки, що схиляються, і піки, що виходять із землі, і тому подібні речі».
Поруч із системою тунелів знаходиться напівзруйнована вілла в класичному стилі, побудована в 1856 році, де на першому поверсі та серед руїн підвалу були виготовлені кілька декорацій.
Оператор Максим Александр, як і Сандберг, Доберман та Спенс, має вражаючий досвід у жанрі жахів. Александр використовував спеціальні налаштовані об’єктиви, щоб підкреслити втрату пам’яті та сили кожного персонажа, а також посилення відчуття ізоляції після кожного перезавантаження.
Перетворення у монстрів: команда фільму про костюми
Продюсер Міа Маніскалко каже: «Максим Александр знає, як маніпулювати світлом так, що ми, глядачі, спрямовуємо свої погляди на одну частину екрану, а він приховує щось інше, що неминуче з’являється, щоб налякати вас».
Одним із творчих завдань Сандберга було фіксувати ефекти на камеру, коли це було можливо, що Александр вітав, незважаючи на притаманні цьому складнощі. «Коли ми досліджуємо тіла персонажів, що постійно змінюються, ми робимо це по-справжньому, – каже він. – Коли ми перерізаємо горло, ми робимо це з практичними ефектами».
З кожним жорстоким вбивством головні герої потроху згасають і перетворюються на менш людські, більш монструозні версії самих себе. Художник по зачісках і гриму Таллі Пахтер і художник по протезах Стів Ньюберн тісно співпрацювали один з одним і з акторами над цими багатоступеневими перетвореннями і концептуалізували точний ступінь руйнування кожного персонажа протягом їхніх жахливих багатоденних мандрівок.
Пахтер прагнув зберегти ці зміни тонкими і справжніми. Для прямого контрасту із засмаглим, здоровим виглядом персонажів на початку історії, вона зробила поступове збліднення їхньої шкіри, потім збільшення вен на тілі, потім сухість губ, а у деяких з’являються зайві зуби і волосся, або ж їхня втрата. Команда Ньюберна працювала з більш тривимірними ефектами істот.
Невід’ємною частиною цих змін було те, що режисери назвали «тінями ран» – тінями, які з’являються і зникають замість ран, отриманих напередодні. Під час препродакшну усім п’ятьом головним акторам зробили силіконові зліпки всього тіла у студії прикладних мистецтв Ньюберна в Торонто, щоб полегшити безліч неприродних, нечестивих речей, які робили з їхніми тілами. Ньюберн також виготовив протези для жахливого вбивці в масці, відьми та інших істот, які переслідують і вбивають героїв… ніч за ніччю, ніч за ніччю.
За словами Ньюберна, у Психо, переслідувача з киркою, якого грає здоровенний каскадер Тібор Зауервайн, «відсутня частина обличчя, і видно зуби. Але більшої частини його обличчя не видно, бо він носить керамічну маску».
Процес відьми спричинив за собою злегка стилізоване, старече протезування. Для іншої групи монструозних істот знадобилося повне протезування, від костюмів з пінолатексу на все тіло до приклеєних голів і зубних протезів.
Кловер, Макс, Меган, Ейб і Ніна носять однакове вбрання протягом багатьох ночей своєї одіссеї з пекла, і дизайнерка костюмів Юлія Паткош зізнається, що «це досить цікаво і складно, коли у вас є лише один костюм, щоб прибити персонажа».
Оскільки кожна фатальна ніч перезавантажує і дещо трансформує ці ключові образи, Паткос довелося створювати кілька ітерацій кожного компонента, щоб вони мали належний рівень зношеності, але не були помітними пошкодженнями від попереднього нічного вбивства. «В результаті ми отримуємо від десяти до двадцяти версій одного і того ж костюма, що є складним завданням, оскільки йдеться про дрібні нюанси, які з точки зору глядача ледь помітні», – пояснює вона.
Домонкос Пардані («Дюна: Частина ІІ»), один з головних координаторів трюків у Європі, контролював і реалізовував бездоганне виконання незліченних трюків, які розгортаються впродовж сюжету.
Для створення точних, потойбічних стилів руху для кожної з істот фільму Сандберг консультувався з тренером з руху Золтаном Фейхтом (Halo, Shadow and Bone), колишнім професійним танцюристом Угорського національного балету та Cirque du Soleil.
Фейхт також зіграв важливу роль у залученні талановитих угорських танцюристів Жофії Темешварі та Адама Бота, які втілили головні чоловічі та жіночі образи Вендіго.
Молодших Вендіго зіграли каскадери, чий досвід у паркурі дозволив їм робити найнеприродніші речі: лазити по стінах і перестрибувати через перешкоди, з’являючись з нізвідки.
Завершуючи роботу над фільмом «UNTIL DAWN: До світанку», режисери розмірковують про свою любов до фільмів жахів і про те, чому вони ідеально підходять для спільного перегляду в кінотеатрах.
«Я думаю, що фільми жахів працюють набагато краще, коли ви переживаєте їх як частина театральної аудиторії, – каже Доберман. – Мені подобається спільний досвід: крики, стрибки, зітхання і навіть розмови з екраном».
Сандберг не може не погодитися: «Думаю, одна з причин, чому я такий великий шанувальник фільмів жахів, полягає в тому, що вони дарують найкращі враження від перегляду в кінотеатрі. Там, разом, ми можемо відчути колективну напругу — і почути крики один одного».
Дивіться у кінотеатрах з 24 квітня !