«Це моя земля!»: військова Вікторія Ткач вдруге бореться проти російських окупантів
Дівчина пройшла Донбас, билася під Києвом і готова продовжувати бити ворога
28-річна Вікторія Ткач з позивним Сметанка не розділяє своє життя на «до» та «після» 24 лютого. Вона потрапила на фронт ще в 19 років. Будучи за освітою хіміком, швидко опанувала нюанси військової медицини й допомагала рятувати життя захисників і захисниць України на Донбасі.
– Для мене мирний час дуже відносне поняття, адже впродовж дев’яти років допомагаю ЗСУ протистояти російській агресії. Я комбат-медик, інструктор з різних напрямків медицини. Для мене мирний час закінчився ще наприкінці 13-го року, починаючи з Революції Гідності, – розповідає Вікторія.
Лише рік дівчина встигла пожити звичайним цивільним життям без окопів і прильотів. Поки вкотре на українську землю не прийшов «рускій мір».
– Після закінчення активної фази війни на Донбасі я врятувала себе походами в гори. Деякий час працювала гідом для ветеранів, діючих бійців і просто друзів. Разом підкорювали вершини, щоб трошки їх розвантажити. Хоч яка б людина була стійка, війна накладає на неї великий відбиток. Щоб соціалізуватися, треба доволі багато часу. Не в усіх це відбувається легко. І зазвичай потрібна допомога, – пояснює Вікторія. – В цивільному житті я займаюсь альпінізмом, скелелазінням, військово-патріотичним вихованням. Маю приватну справу з виробництва здорових смаколиків. З 24 лютого ми працюємо на потреби армії – сушимо м’ясо, фрукти та овочі, які відправляємо хлопцям на передову. Також я викладаю різні типи медицини: віддалену, тактичну, цивільну для населення. Останнім часом такі навчання були дуже актуальними. Адже люди почали боятися та готуватися до можливого активного наступу.
Українки продали писанку за 3700 євро
Анімаційне відео «Душі» стало реквіємом за загиблими українцями
Останній тренінг у столиці Вікторії довелося відкласти на невизначений термін.
– 23 лютого о 23:45 я приїхала до Києва, щоб наступні чотири дні викладати цивільним, – згадує вона. – 24 числа о 4-й ранку почула вибухи. Зателефонувала рідним, які були в Києві, сказала швиденько виїжджати з міста. Сама почала працювати разом зі своїми хлопцями і дівчатами, які упродовж дев’яти років тренувалися, готуючись до повномасштабної війни. Перша моя задача була – стягнути всі наші старі медичні автівки, розташовані в Києві, в одну точку, щоб можна було швидко формувати евакуаційні бригади. Як зараз пам’ятаю: о 5-й ранку їхала по Хрещатику на роздовбаній дизельній «медичці» з роздовбаною коробкою передач, люди довкола дивилися на мене скоса, тому що дехто стояв ще з «хмелевим» мозком після нічних гулянь і нічого не розумів. А я їхала та сміялася. Почали фігачити сирени. Зчинився кіпіш, а в мене було багато сил боротися за нашу територію і гнобити окупантів.
З перших годин дівчина опинилася на передовій.
– Ми працювали з пораненими цивільними та військовими, налаштовували співпрацю між підрозділами, рили окопи, налаштовували логістику вивезення, роботу лікарень, – згадує Вікторія. – Виконали багато роботи. Пишаюся тим, що люди настільки активізувалися, стали однією командою й почали співпрацювати між собою.
Та попереду ще багато справ.
– Не треба розслаблятися, слід опанувати себе й налаштуватися, що війна надовго, – каже Вікторія. – Якщо вона скінчиться раніше, ніж ми думаємо, буде приємно. Але готуйтеся до того, що це затягнеться на тривалий час. Тому не розслабляйтеся. Готуйтеся, вчіться, заводьте нові знайомства, зв’язки, допомагайте одне одному й завжди ставтеся з розумінням до ваших захисників. Усі втомлюються, всі на стресі, але ми маємо триматися разом. Не поспішайте повертатися у великі міста, тому що вся територія України знаходиться в умовно безпечній зоні, – радить військова. – Коли люди приїжджають з-за кордону, щоб подивитися, що робиться в хаті, і взяти літню сукенку, вони блокують місто для проїзду спецтранспорту. Через це починають харитися на військових або навіть дивитись з огидою на тих, хто захищав чужі будинки, чужу територію. А тепер, коли стало більш-менш безпечно, стали нікому не потрібні. Я з Черкас, але билася в Києві та Київській області, і відчуваю, що це моя земля. Будь ласка, ставтеся з розумінням до тих, хто захищав ваші домівки. І величезне прохання – не забувайте братів ваших менших, котиків та песиків, тих, для кого ви є цілим всесвітом. Дуже важко бачити та рятувати чиїхось домашніх улюбленців. Вони думають про вас, але ви їх зрадили. Не робіть так.
Вікторія не розділяє бійців за гендером. На передовій головне – бути патріотом та професіоналом своєї справи.
