Колись Ольга Булкіна п’ять років присвятила роботі на Новому каналі. Нині вона дарує усмішки дітям, які опинилися на лікарняному ліжку. Три роки Ольга повертає дитинство маленьким пацієнтам. Але під час повномасштабного вторгнення російських окупантів у неї додалося роботи, адже до «Охматдиту» тепер привозять малечу, яка постраждала від обстрілів рашистів. Новий канал продовжує рубрику #ДобріІсторії про українців, які надихають у важкі часи і своїми діями наближають нашу спільну перемогу над ворогом.
Перший день війни
– Я прокинулася від сирен і ще кілька хвилин лежала та не хотіла вірити, що це відбувається насправді. До останнього сподівалася, що таке не можливо у XXI сторіччі в європейській столиці, – згадує Ольга.
#ДобріІсторії. Від одного поста у Twitter до мільйона гривень на бронежилети
Усмішки дітям у мирний час
– Я займаюся лікарняною клоунадою вже три роки. Маю диплом, який отримала на професійному курсі з лікарняної клоунади в Італії. Заснувала першу в Києві школу лікарняної клоунади на базі фонду «Таблеточки». Мої студенти вже також працюють у дитячих лікарняних відділеннях, – розповідає Ольга. – Чому саме лікарняна клоунада? Це справа мого життя, напевне місія. Крім того це для мене постійний розвиток: я вивчаю психологію, займаюся комедійною імпровізацією, акторською майстерністю, ходжу на уроки жонглювання. Потім використовую ці навички в роботі з дітьми у лікарні. Мені подобається грати, бути з малюками й робити так, щоб вони усміхалися. Лікарняний клоун – це той, хто через ігротерапію і сміхотерапію допомагає дитині впоратися зі стресом і адаптуватися до лікарняних умов. Це друг, який повертає миті дитинства тим, хто позбавлений їх через обставини. Я відчуваю, що можу допомогти цим дітям, і це робить мене щасливою.
Хоробрі пацієнти
– До війни приходила в лікарню щотижня, іноді двічі на тиждень. Зараз я там майже щодня, – продовжує Ольга. – Малеча дуже радіє клоунам, з деким з них ми вже вибудували довготривалі стосунки. Вони нас чекають. Найважче, напевне, коли діти помирають. Моя команда працює з важкими пацієнтами, і частина з тих, із ким ми встигаємо подружитися, йдуть з життя. Це завжди дуже важко. Зараз мене просто вражає мужність дітей, яких з пораненнями привозять в «Охматдит». У деяких на очах загинули їхні батьки. Це страшно. А ще страшно, коли важкохворі діти змушені ховатися від обстрілів у підвалі лікарні. Так не має бути. Найпрекрасніше – це магія, яка відбувається, коли заходиш у палату і змінюєш там енергетику. Стільки любові, скільки відчуваю під час візитів до дітей, не відчувала ніде. Це моя місія, і я на своєму місці.