#ДобріІсторії. Від одного поста у Twitter до мільйона гривень на бронежилети
Здавалося б, що може зробити одна українська дівчина у величезній війні? Відповідь у тому, що за кожним українцем та українкою стоїть ціла нація, готова допомогти всім чим може. Новий канал продовжує розповідати #ДобріІсторії українців. Ця історія про Марію, яка до війни дописувала дисертацію та викладала у Могилянці, керувала громадською організацією і робила книжкові проекти. Тепер же Марія – один з голосів російсько-української війни у світі. Вона розповідає правду про війну світовим ЗМІ та збирає гроші на екіпіровку захисників України.
Усе почалося з одного поста в Twitter
24 лютого я прокинулася о 4-й ранку. Мене розбудив мій чоловік, який почув звуки ракет. За кілька хвилин ми зібрали документи й ноутбуки та засіли в коридорі, бо це було найбезпечніше місце нашого помешкання. Я була надзвичайно вражена, дуже хотілося поділитися з усім світом тим, що відбувалося. Не знаю точно, чому зробила саме так, але виклала пост у Twitter. Тоді в мене було десь 30 підписників і кілька постів. Я написала, що мій університет призупинив лекції, а студенти доєднуються добровольцями до лав української армії. Лише два речення англійською, але вже через шість годин у мене було три тисячі підписників у Twitter, і зі мною почали зв’язуватися журналісти. І з цього твіту все почалося. У перші години війни я давала коментарі різним телеканалам у прямому ефірі. Щодня їх було близько трьох-чотирьох. Більшість з них – протягом ночі через різницю в часі, так триває й до сьогодні. Писало багато журналістів, які намагалися дістатися України, але погано розуміли, як доїхати найшвидше. Також я допомагала їм шукати фіксерів та героїв для їхніх історій. За кілька днів мене додали у продюсерський чат одного з найбільших телеканалів Канади. За весь час повномасштабної війни мені вдалося попрацювати з іспанською El Independent, у якої 5 мільйонів читачів, New YorkTimes, New York Magazine, канадськими телеканалами CBS, News Nation, Fox News, Альджазіра, французьким Elle, найбільшою франкомовною газетою Квебеку, данським радіо, британським подкастом, в’єтнамським національним телебаченням, двома німецькими друкованими виданнями. Оскільки я також дослідниця, то на додачу взяла участь у кількох академічних конференціях і виступах з університетами. Для мене це завжди була нагода розповісти якусь вражаючу побутову історію, через яку люди могли б відчути, як зараз живеться українцям, а також можливість нагадати, що ця війна розпочалася ще у 2014 році, і до того Україна мала гучну історію протистоянь проти російського імперіалізму Могла озвучити чіткі кроки, як кожен охочий може допомогти.
Небайдужі люди
Я не є журналісткою, тому важко визначити, чи мали ці зусилля якийсь результат. Але дуже хотілося, щоб нас почули. Після моїх виступів на телебаченні багато людей знаходили мене у соціальних мережах та писали повідомлення, запитуючи, як я і моя родина. Відповідала якимись короткими побутовими фразами, на кшталт: «Ми всі цілі, але зараз у бомбосховищі. Росіяни атакують нас з повітря і роблять це щоночі». Щодня відповідала десь сорока новим людям. Потім вони почали запитувати, як можуть допомогти Україні. Я була дуже рада ділитися сайтом «Повернись живим», пояснювати, що працівники фонду не отримують зарплатню, вони публікують усю звітність і працюють просто на місці подій. Також ділилася посиланням на сайт медичного батальйону «Госпітальєри», який працює на передовій. Було дуже приємно, коли люди донатили, пропонували медичну допомогу онлайн, власне житло… У перші дні мені написав бізнесмен з Латвії, який розповів, що великі бізнеси зробили табір для біженців, і просив розповсюдити цю інформацію. Люди з Канади навіть пропонували моїй родині придбати новий дім у їхній країні. Були і смішні ситуації. Багато чоловіків пропонували вийти заміж і просили знайти їм українську жінку. Я пояснювала, що ми тут намагаємося вижити, ніхто не буде їм шукати дружину, нехай краще донатять на армію.
Збір коштів
З кожним днем війни збільшувалася кількість українців, які потребували допомоги. Тому це стало великою частиною повсякдення. На третій день моя подруга Ірина повернулася з безпечного місця в Київ і доєдналася до лав тероборони. Ми знали про потреби ТрО, яка теж виконує бойові завдання, але має менше забезпечення, тому з Іриною зробили фандрейзинг. Порахували: на 20 бронежилетів нам потрібно зібрати десь 300 тисяч гривень і запостили це у Facebook. Я відповідала за збір коштів, а Ірина – за перемовини з постачальниками. Це було дуже авантюрно, бо збирали на особисту картку, не було часу робити якийсь фонд. Я зрозуміла, що через це можу звернутися лише до людей, які знають мене й особисто довіряють. Вразило, що кошти почали надсилати дуже швидко, і не лише знайомі чи знайомі знайомих. Загалом ці 300 тисяч гривень ми зібрали за 6 днів. Отримали 103 донати, найменший був 167 гривень, а найбільший – 30 тисяч гривень. Донатили з усього світу. Я дуже мало спала, бо вела прямі ефіри, збирала кошти та пояснювала людям, як робити перекази. Ми шукали найкращу ціну, можливість оперативно переправити в Україну, щоб компанія мала ліцензію на доставку бронежилетів, щоб вони мали балістичну сертифікацію. Ми радилися з військовими, чи то все їм підходить. Бо було багато історій, коли військові прострілювали бронежилети й розуміли, що вони їх не захистять. Нам вдалося знайти постачальника, який відповідав нашим критеріям. Але мінімальне замовлення мало становити 100 одиниць. Тоді скооперувалися з людьми, які теж хотіли замовити.
Складнощі з оплатою у криптовалюті
Щоб було швидше, постачальник порадив платити у криптовалюті. На той час на моїй картці опинилося вже близько одного мільйона чотирьохсот тисяч гривень. Здавалося, що покласти гривні на свій криптогаманець буде легко. З крипторинком мені допомагав мій чоловік Роман, який в цьому розбирається. З’ясувалося, що одним платежем можна переказати лише 30 тисяч гривень, а з однієї картки – лише 200 тисяч гривень. Через це ми не спали ще одну добу, переводячи всі ці гроші на криптобіржу. А від швидкості роботи залежало, наскільки швидко наші військові отримають свої бронежилети. Коли ми накупили криптовалюти, і вся математика зійшлася, була надзвичайно щаслива. Перший переказ пройшов за дві хвилини, а другий застряг. Я отримала повідомлення, що він потрапив під фінансовий моніторинг, який є стандартною процедурою перевірки для унеможливлення відмивання грошей та співпраці з організаціями, що фінансують тероризм. Бо ж бронежилети – це товари подвійного призначення, і, по суті, я зі своєї картки оплачувала зброю. Довелося надати безліч різних документів, виписки та пояснення. У разі чого Ірина навіть була готова продати своє помешкання, щоб додати 17 тисяч доларів, які застрягли тоді, щоб пришвидшити транзакцію. Інша моя подруга знайшла друга, який тісно товаришує з власником криптобіржі, аби пояснити ситуацію, що це для військових, і мене не треба саджати за ґрати. Мій мудрий чоловік був спокійний, він намагався донести, що проблем не буде. Все закінчилося добре – платіж зарахували. За кілька хвилин ми отримали підтвердження, що гроші на рахунку, і наше замовлення в обробці.
#ДобріІсторії: як біженка з Харкова знайшла нову роботу в Тернополі
Вдячність людям
Зацініть цей неймовірний рівень довіри в Україні. Така кількість людей довірила мені таку кількість грошей, і все відбулося прекрасно. Зараз так повсюди. Ти довіряєш людині вантаж на 300 тисяч євро, хоча бачиш її вперше, а вона все довозить. Хочу ще раз подякувати кожному, навіть тим, хто кидає 100 чи 10 гривень. Зараз я розповіла одну неймовірну історію купівлі бронежилетів, але за нею стоїть щонайменше 300 людей! За кожною такою історією успіху – велика кількість українців. Думаю, що це і є запорукою нашої перемоги. Ось така моя історія: від одного поста у Twitter до мільйона гривень на бронежилети.
