#ДобріІсторії: 19-річний студент під час війни став добровольцем тероборони
Сьогодні, 14 березня, відзначають День українського добровольця. Це свято тих, хто за власним бажанням і через власні переконання доєднався до величних і сміливих воїнів України. І саме тому сьогодні у своєму циклі розповідей #ДобріІсторії про українців, які наближають перемогу над окупантом, Новий канал розповість про добровольця тероборони 19-річного Богдана, який до повномасштабного вторгнення був студентом Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Про рішення піти добровольцем
Ще з дитинства я любив історію та історії про героїв. Наприклад, історія героїв Крут – молодих студентів, які ціною свого життя спробували зупинити наступ завойовника у 1918 році. Можливо, саме моє захоплення історією й суспільними науками сформували у мене бажання бути схожими на таких героїв. Я молодий, хочеться бути схожим на кумирів. Тож, чому я теж не можу спробувати стати добровольцем? Тому, коли о 5-й годині ранку я почув вибухи у Києві, то зрозумів, що час настав. Я немов чекав цього моменту. Можете назвати це бажанням слави чи спробою бути схожим на своїх кумирів зі школи, але для мене, окрім цього, це рішення допомогло мені довести, що я чоловік. Коли я пішов в армію, де можу загинути на фронті, почав відчувати себе гідним. Я дійсно громадянин своєї країни, бо воював за неї. Думаю, що рішення бути добровольцем – це момент, коли ти доводиш, що ти чоловік. У мене не було виходу – я син військового. Якщо мій батько воює на фронті, то чим я гірший? Тому я вирішив, що я просто піду і зроблю це. Живемо один раз! Можна сказати, що це було спонтанне рішення, але я про нього не шкодую.
#ДобріІсторії. Олександр Педан: «Стали на справжню інформаційну війну проти російських ботів
Про те, що я став добровольцем, я кілька днів нікому про це не казав. Потім сказав знайомим батьків, вони почали мене осуджувати: «Нафіга ти туди пішов? Ти гарний хлопець. Тебе вб’ють! Це не твоя війна! Тут нема ніякого патріотизму!» Але моя віра у своє рішення ні на секунду не ослабла. А ось коли я казав матері, то просив її не плакати та просто підтримати, що вона і зробила. Моя мати мене зрозуміла. Щодо батька – він був злим. Але він таки змирився з цим рішенням і першим мені написав: «Слава Україні, синок!» Я йому відповів: «Героям слава!» Призиву не чекав, бо я студент, і нас не мобілізували б ще довго. Я розумів, що чекати призиву – це дорога в нікуди. У мене була лише опція іти добровольцем. Хоча молодих людей без досвіду не приймали, мені пощастило. Уперший день я відстояв чергу і показав себе з гарного боку.
Про військовий досвід
У мене не було військового досвіду. У дитинстві лише батько розповідав багато чого з військової науки. Я був просто цивільною людиною, можна сказати, інтелігентною – любив читати книжки. У плані війни у мене нуль досвіду, окрім того, що я фізично сильний. За це дякую батькам. Зараз я почав набиратися досвіду і вважаю, що вже справжній солдат.
Частина команди
Через бороду ніхто не може сказати, що мені всього 19 років. Зазвичай дають десь 25. У теробороні серед своїх не було ніякого ейджизму, що типу я зелений, чи дідовщини. Навпаки, був дід, який просив не викати до нього і звертатися на ти. Бо спочатку я на всіх викав, щоб показати повагу. А вони сказали, що не треба так, бо ми всі побратими. Для мене було шоком, що 35-річні чоловіки з набагато більшим досвідом, сприймають мене за рівного. Я наймолодший у загоні. Після тренувань кілька людей взяли наді мною протекцію та багато в чому допомагають, але я і сам багато всього вивчаю.
Про обов’язки
Те, чим я займаюся, – це військова таємниця. Але можу сказати, що роблю все. Починаючи від банальних будівельно-ремонтних робіт, закінчуючи охороною певних об’єктів зі зброєю у руках. Я був на постах, стояв у караулах, багато чого «скуштував», тут треба вміти все.
Про війну
Для мене ця війна особиста. Бо мій батько вже воює в значно гірших умовах. Це сімейна справа. Також я свідома людина з чіткою громадянською позицією. Я – патріот! Таке не можна робити. Та і взагалі тут чисто людське. Росіяни бомблять мирних людей, вони оточили моє рідне місто… Це просто несправедливо. Але якою великою не була б несправедливість, завжди знайдуться ті, хто спробує її знищити. У мене позитивний настрій, волонтери допомагають. У перші дні було важко, але я вже звик. Думаю, що хоч і з болем і скреготом зубів, але зумію пережити всі випробування. Я вірю у нашу перемогу!
