«Людина, що біжить» – переосмислення культового антиутопічного роману Стівена Кінґа, написаного під псевдонімом Річард Бахман. У цьому світі майбутнього вся влада належить корпорації «Мережа», що перетворила людський страх і відчай на розвагу для мас. Головне телешоу – «Людина, що біжить» – стає символом суспільства, яке втратило співчуття і дивиться на смерть як на видовище.
На початку історії Бен Річардс, якого грає Ґлен Пауелл, – це звичайний чоловік, який просто намагається прогодувати свою родину. Він нещодавно втратив роботу, має дружину (Джеймі Лоусон), тяжкохвору доньку та гору боргів. У розпачі Бен іде на кастинг телевізійного шоу, сподіваючись отримати хоч якусь допомогу, не підозрюючи, що потрапить у найнебезпечнішу гру з усіх.
– У Бені багато гніву після того, як його занесли до чорного списку, – пояснює Райт. – Він завжди протистояв несправедливості й заплатив за це. Найлегше для нього було б просто підкоритися системі, але він не такий. У нього дуже короткий запобіжник, коли йдеться про неправду чи насильство – і саме це робить його переконливим бігуном.
Людяність і природна харизма Пауелла, які вже проявилися у фільмах «Смерчі» та «Топ Ґан: Меверік», стали вирішальними для вибору актора.
– Бен – не боєць і не вбивця за природою, – говорить Райт. – Він сильний, але не супергерой. Було чудово знімати екшн із «простим хлопцем» у центрі історії. Він буквально заходить «з вулиці», щоб спробувати себе у грі Мережі – і більше ніколи не повертається додому.
Майкл Бакол додає:
– Це вимоглива роль – і фізично, і емоційно. Ґлен тримав шалену інтенсивність протягом кількох місяців. Він надзвичайно природний актор, ніколи не здається, що він «грає». Ми справді виграли джекпот, коли отримали його».
Сам Пауелл зізнається, що його завжди приваблюють історії про звичайних людей, які протистоять неможливим обставинам.
– Бен Річардс – абсолютний андердог, – каже актор. – Він живе з родиною в бідному районі. Його дворічна донька Кеті важко хвора, а потрібні ліки надто дорогі. У відчаї він погоджується на участь у телевізійних іграх. Коли він проявляє свій гнів і харизму, продюсери бачать у ньому ідеального кандидата для Людини, що біжить. Він підписує контракт, знаючи, що, можливо, вже не повернеться.
У процесі шоу Мережа навмисно спотворює репутацію Бена, перетворюючи його на монстра в очах громадськості.
– Кожен день, який він виживає, приносить його родині більше грошей, – пояснює Пауелл. – Але згодом він розуміє: гра підлаштована. Мережа створює контент, який має розпалити суспільну ненависть. Весь світ перетворюється на смертельну пастку – і це, між іншим, неймовірно видовищно.
На думку Пауелла, Бен Річардс – це дзеркало самого глядача.
– Він звичайна людина, що протистоїть могутнім силам. Але коли його б’ють – він справді кровоточить. Екшн тут не припиняється ні на хвилину. Увесь світ полює на одного чоловіка, і він отримує на горіхи. Я сам не обійшовся без синців, але ми з Едгаром переконані: ніщо не замінить відчуття реальної дії, знятої камерою.
– Ґлен – у центрі майже кожної сцени фільму, – зазначає Райт. – Це величезна відповідальність, особливо коли йдеться про такий безперервний ланцюг екшн-сцен. Коли бачиш, через що проходить Бен, ти буквально відчуваєш це шкірою – тому що актор переживає все те саме.
Пауелл визнає, що давно мріяв попрацювати з Едгаром Райтом.
– Він один із моїх улюблених людей на планеті, – каже актор. – Його любов до кіно заразна. Я обожнюю, як він створює свої фільми – це завжди динамічне, енергійне, захопливе видовище.
Мисливці – це моторошно безликі персонажі, які атакують без попередження і ніколи не програвали.
«Ви навіть не усвідомлюєте, що вони поруч, поки не стає запізно, – каже режисер Едгар Райт. – У книжці вони описані надзвичайно яскраво. Їхня поява завжди схожа на панічну атаку – коли вони поряд, це означає, що тобі залишилося жити кілька секунд.
Фільмейкери обирали акторів, які водночас мають потужну фізичну присутність і великий діапазон гри, адже Мисливці часто з’являються у різних масках і перевтіленнях.
– Ми хотіли, щоб кожен із них виглядав по-своєму. Дехто – це гігантські гори м’язів, а дехто – абсолютно неочікуваний тип. Було чудово працювати з Джої Ансахом, Алексом Гьоффлером і Джеймсом Фрешвіллом у ролі Мисливців, а також із Карлом Ґлусманом у ролі Френка. Він дуже дотепний, уважний актор – і водночас страшенно переконливий як цей мовчазний убивчий механізм.
Їхній безжальний лідер, МакКоун, якого грає Лі Пейс, упродовж усього фільму залишається у масці, тож Райт шукав актора з унікальною пластикою, який міг би передати характер лише через рух і присутність.
– Він – справжня зірка шоу, – пояснює режисер. – Учасники – не обов’язково головні герої «Людини, що біжить», принаймні не до появи Бена Річардса. А от МакКоун – і безжальний убивця, і водночас, як головний Мисливець, несподіваний медійний кумир. Він схожий на рок-зірку.
Райт продовжує:
– Я вважав, що Лі – фантастичний актор, і він зможе надати ролі справжньої фізичної загрози. У нього неймовірний голос, харизма, вражаюче обличчя і грація актора німого кіно. Було захопливо спостерігати, як такий харизматичний виконавець створює настільки темного персонажа.
Сам Пейс додає:
– МакКоун – головний хижак у «Людині, що біжить». Він завжди перемагає. Ми полюємо на так званих злочинців і вбиваємо їх у видовищний спосіб. Мені подобаються герої з чіткою метою, а його мета проста: убити Бена Річардса. Як він сам каже: «Не можна втекти від долі». У нього є пістолет із гравіюванням «доля» і ніж у чоботі з написом «призначення». Він – наче привид, що переслідує Бена. А кожен привид несе свої таємниці. Ми розкриємо його наприкінці.
Як давній шанувальник робіт Райта, Пейс каже, що участь у «Людині, що біжить» стала для нього честю й задоволенням:
– Це захопливий бойовик, який змушує задуматися.