Як зупинитися і видихнути: відпустка як практика турботи про себе
Відпустка – це не втеча, а час бути поруч. Для радіоведучої Хіт FM та засновниці благодійного фонду «Юлині бабусі» Юлі Карпової відпочинок – це моменти, які вона ділить зі своїм коханим, Героєм України Сергієм Пономаренком. У Трускавці вони дивилися, як діти й літні люди годують голубів під табличкою «заборонено», у Верховині замовляли індивідуальні екскурсії з купою запитань, купували браслети в майстрів і дозволили собі промокнути під дощем дорогою до музею. У цій колонці Юля розповідає, чому відпустка – це мистецтво бачити сенс у дрібницях.
Відпустка для мене – це не втеча, а спосіб відновитися, буквально ментально воскреснути. Я навчилася починати день від бажаного вечора, помічати кумедні дрібниці, привозити дрібнички, які стають талісманами, і робити паузи, коли це потрібно. Саме так відпочинок перетворюється на мистецтво.
Почніть із вечора
Я йшла до цього всі свої 32 роки. Часто бувало так: відпустка чи вихідний минають, а ввечері з’являється відчуття – «я хотіла не цього». І тоді виникло просте, але водночас дуже складне питання: «А чого б я хотіла завтра?» Відповідь на нього і стала основою мого завтра – не від завдань, а від бажаного фіналу.
Мій ідеальний вечір у відпустці – це свобода від будильників. Можна лягати спати хоч «післязавтра», ніхто не контролює час. Це довгі розмови про те, що ми бачили протягом дня, де побували, що ще хочемо побачити завтра. І, звісно, трохи тиші – щоб видихнути.
Спостереження
Кожна відпустка складається з маленьких фрагментів, які запам’ятовуються навіть сильніше, ніж туристичні пам’ятки.
У Трускавці на площі біля бювету я бачила десятки дітей, підлітків і бабусь із дідусями, які годували голубів, хоч поруч висіло офіційне оголошення: «категорично заборонено годувати». Це було кумедно й водночас дуже зворушливо: люди хотіли зробити приємність пташкам і не зважали на правила.
Ще одна картина – у Трускавці бабусі й дідусі на відпочинку відверто розслаблялись. Вони сміялися, підтримували розмови й дозволяли собі фліртувати.
А у Верховині і Криворівні нас вразило інше: наскільки тамтешні люди україноцентричні. Вони не просто знають історію, вони нею живуть, любляться в ній і щиро пишаються своєю культурою. Я навіть зловила себе на думці: виходить, можна любити й пишатися ще сильніше.
І ще одне: екскурсоводи. Коли ми із Сергієм Івановичем просили індивідуальну екскурсію і ставили безліч запитань, вони дивувались. Для них було незвично, що хтось хоче знати все. А для нас – навпаки: це ж так цікаво!
Розкішні дрібнички
У Трускавці ми натрапили на музей грошей. Маленький будинок, кілька кімнат, які легко пройти повз, якщо не знати. Але саме там я знайшла «щасливі» два долари. Один із серією, що закінчується на 93, моєму році народження. Він одразу став моїм талісманом.
Там же купили пам’ятну гривню до Революції Гідності. Ми навіть мало не придбали картину – дуже красиву, але в останній момент відклали. Мабуть, доведеться повернутися і забрати її.
Ще одна знахідка – мої улюблені парфуми. Я спеціально купила їх саме в Трускавці, щоб запах асоціювався із цією поїздкою. І браслети від місцевих майстрів – ми обидва любимо, щоб на руках їх було багато. Вийшли від майстрів щасливі, наче діти.
Залишайте для себе
Раніше я завжди віддавала все – час, сили, ресурси. Це стосувалося і волонтерства: віддати до останнього, а потім думати, як вижити. І тільки досвід навчив мене, що так не можна. Треба залишати щось і для себе.
Зараз я знаю момент, коли варто зупинитися: коли від знесилення хочеться плакати, коли здається, що все марно, хоча насправді робота рухається. У цей момент треба зробити паузу.
«Кінця світу не буде, якщо я зроблю паузу. Але кінець мене – може».
Правило двох хвилин
Маю просте правило: якщо справа займає менше двох хвилин – зроби її одразу. Інакше вона буде висіти над тобою весь день. Це дрібниця, але вона звільняє багато енергії навіть у відпустці.
Три пункти замість сорока
У робочі дні мій список справ завжди сягає сорока пунктів. Але у відпустці я дозволяю собі максимум три. Якщо дуже втомилася, то це може бути сон, масаж і басейн чи кіно. А якщо хочеться побачити більше, тоді план виглядає інакше: музей, нове місце й місцева кухня. У Карпатах цей третій пункт обов’язково означає гуцульську, бо ніде форель не буде такою смачною, як там.
Ретроградний Меркурій і дощ
Ця відпустка почалася з класики ретроградного Меркурія. Ми планували море в Польщі – Гданськ або Владиславово. Уже пакували валізи, коли я вирішила перевірити документи й відкрила паспорт. Виявилося, що він прострочений на кілька місяців. І тут я згадала головне правило ретрограду: перевіряй усе десять разів, особливо дати й терміни.
Спершу стало сумно, але я згадала: минулого разу ми дуже хотіли у Верховину, та не встигли. І вирішили – цього разу поїдемо туди. Ми не пошкодували жодної секунди. Верховина виявилася справжнім серцем Карпат. Не забудований Буковель, а гірське село зі своїми звичками й культурою. Ми вирішили, що повертатимемось сюди щороку.
А ще там здійснилася моя мрія – потрапити під дощ у горах і не сховатися. Ми йшли на екскурсію, раптово почалася злива, і ми просто дозволили собі промокнути до нитки. Дорогою до Музею магії ми сміялися і розуміли: це щастя.
Наостанок
Я переконалася: відпустка – це не море й не гори. Це внутрішній стан. Коли можна жити повільніше: дивитися, як у Трускавці годують голубів, чути, як гуцули розповідають про свою культуру, купити браслет чи парфуми на згадку й дозволити собі промокнути під дощем у горах. Саме з таких моментів і складається справжній відпочинок.
