Фото: Андрєєва Аліна
Його «Київська полуниця» допомагає гуманітаркою військовим та людям у кризових зонах
Війна в Україні: корисні матеріали по темі
Влад Болсун – креативний директор MOZGI GROUP. У мирний час хлопець займався улюбленою справою, мандрував і готувався до весілля. Але 24 лютого почалася війна, а за кілька днів з’явилася «Київська полуниця». У спецрубриці Нового каналу #ДобріІсторії Влад розповів про свою волонтерську організацію та особливі моменти під час війни.
– 24 лютого ми цілий день просиділи біля телевізора. Намагалися усвідомити, що відбувається зараз, і що буде далі, – каже хлопець. – 25-го числа я зрозумів, що не повинен сидіти на місці. Тоді ми зібрали трохи донатів серед друзів і вирішили допомагати ТРО – годувати їх. Закупили продуктів і розвезли військовим. Наступного дня все повторилося. Щоправда, мені зателефонували знайомі з ресторанів і попросили відвезти їхню їжу теж. На четвертий день війни ми зрозуміли, що таких запитів з’являється дедалі більше. З хаотичних прохань вирішили все перетворити на систему, яка працювала б і була ефективною. Так з’явилася «Київська полуниця». Наша благодійна організація була створена 1 березня. На час війни ми сконцентрувались саме на гуманітарній допомозі: їжа, засоби гігієни, ліки та все необхідне для дітей. Спеціалізуємося на доставці гуманітарки у кризові зони: Чернігів та область, Харків, Київська область та інші «гарячі» райони, з яких нам приходять запити. Спершу ми робили акцент на ЗСУ, ТРО, лікарнях і цивільних. З часом, наприклад, у Києві, в багатьох з’явилася можливість самостійно все купувати. Тож ми вирішили допомагати чітко тим, хто цього потребує найбільше. Після війни ми плануємо створювати Україну майбутнього спільно з нашими громадянами.
У «Київській полуниці» працює операційний штаб з 25-ти людей. Крім цієї основи залучені ще близько 90 людей. Це ті, хто допомагає віддалено, або водії.
Велика і дружня команда волонтерів зізнаються, що працюють не без перепон. Але всі вони долаються!
– Частину речей ми купуємо за свій рахунок, а частину отримуємо з Європи, – розповідає волонтер. – Наразі маємо великі труднощі з залученням фінансування і потребуємо допомоги в цьому напрямку. Наша організація та волонтери мають величезне бажання допомогти, але часто саме через відсутність коштів не можемо забезпечити запити. А хочеться мати змогу допомагати ще більшій кількості людей, які потерпають від наслідків війни. В перший тиждень ми збирали донати серед українців, а потім перейшли на співпрацю з закордонними фондами. Це для того, щоб залучати гроші з-за кордону в Україну, аби працювала економіка. Тож, якщо ви маєте контакти фондів, які готові допомагати – пишіть! Ще складність, з якою стикалися, – логістика. Оскільки ми працюємо з кризовими точками, доставляти туди – це надважка задача! Я з міста Чернігова. І от біля двох тижнів тому розбили міст, який зв’язував Київ і Чернігів. Це був єдиний міст, через який їхала гуманітарка, проводилась евакуація. Рашисти його знищили. Коли прокидаєшся і розумієш, що до твого рідного міста, яке вже місяць знаходиться в оточенні і постійно бомбардується, не можна дістатися, стає дуже боляче. Але все це вирішується! Через деякий час ми налагодили нову логістику, яка потроху починає працювати.
За місяць роботи благодійної організації зібралося чимало особливих історій.
– В принципі, все, що відбувається щодня, цінне та особливе. Але я виділю те, що справді «запало», – ділиться Влад Болсун. – Мій товариш, сусід, зараз воює. Ми їм допомагали з купівлею дрона. За це отримали почесну грамоту, яку я зберігаю на згадку. Хоча, звісно, ця допомога не є чимось більшим за те, що роблять вони. Та все одно приємно розуміти, що ми допомагаємо нашим бійцям. Особливі відчуття, коли чимось корисний своєму рідному місту. Моя тітонька – медик. Вона працює в Чернігові. Коли розумію, що можу допомогти їй і її пацієнтам, то для мене це надважливо. Чи от вчора мені телефонувала подруга мами й плакала зі словами вдячності, що ми їм допомогли. Вона замовила корм для котів та ліки. Ми їх доставили. Може здатися, що це дрібниця. Але в Чернігові, Маріуполі, Херсоні та інших містах, які, на жаль, відрізані від усіх, ці товари – дефіцит. Бажаю, щоб ні в кого ніколи не було такої ситуації, коли доведеться плакати, отримавши котячий корм.