«Без гумору зараз неможливо»: Антон Житлов про стендап під час війни

Антон Житлов про стендап під час війни

Повітряні тривоги, відключення світла, втома від новин, і при цьому зали на комедійних шоу заповнені. Чому люди під час війни йдуть по сміх? Як змінився український гумор і де в ньому межа?

Про це Новий канал ексклюзивно поговорив зі стендап-коміком, підприємцем, продюсером і засновником стендап-клубу «Komediant» Антоном Житловим. У розмові — про зміни в українському гуморі, довіру глядачів і створений разом із Катею Олос проєкт «Стендап для військових та ветеранів», який допомагає учасникам розповідати власні історії зі сцени.

Після початку повномасштабної війни гумор для багатьох став способом витримувати щоденні новини. Як ви відчуваєте ці зміни: українці почали жартувати інакше чи змінилося саме значення сміху в нашому житті?

Повномасштабна війна показала, що без гумору зараз неможливо. Як на мене, саме він і тримає багатьох на плаву. Можливо, жарти стали грубішими, але це наша реальність — реальність у війні. Подекуди це чорний гумор, подекуди просто сюрреалізм. Але якщо це допомагає, то чому б і ні?

Тривоги, обстріли, відключення світла стали частиною повсякденного життя й водночас темами жартів. Над чим сьогодні найохочіше сміється аудиторія? Чи залишається місце для звичайних життєвих історій і чи є теми, які вже себе вичерпали?

Зараз актуальні теми тривог, прильотів, відключень світла. 

Але є місце й для вічних тем, статеві стосунки, стосунки і гроші будуть актуальні завжди. Людям хочеться сміятися не лише з війни, а й зі звичайного життя, яке попри все триває. Неактуальна хіба що тема чупакабри. Хоча це ще як подивитися.

Ви кажете, що гумор став грубішим. А де для вас проходить межа між сміливим жартом і темою, яка потребує особливої обережності? 

Гумор став відчайдушнішим, із присмаком іронії. Ми сміємося з того, що лякає, бо так воно стає трохи меншим. Водночас є теми, де потрібна особлива обережність: мовне питання, досвід вимушеного переселення, військові та ветерани. За кожною з них стоять живі люди і їхні рани, тому тут легко перейти від сміху до болю.

Коли йдеться про військовий досвід, для мене важливо, щоб про нього жартували передусім ті, хто його пережив. Вони мають на це право, і в їхніх устах такий жарт звучить чесно. Саме з цією ідеї разом з моєю колегою, стендаперкою Катею Олос ми створили проєкт «Стендап для військових та ветеранів».

Ми хотіли дати учасникам простір, де вони зможуть опанувати нову навичку, жартувати про власний досвід і ділитися тим, що найкраще зрозуміють люди зі схожими історіями. Щоб вони відчували себе серед своїх, а наше завдання було лише дати інструменти, які допоможуть перетворити ці історії на стендап.

Ми дуже пишаємося результатами. Після проєкту одного з наших учасників-ветеранів почали запрошувати на виступи і він провів кілька сольних концертів Україною. Уявіть!

«Без гумору зараз неможливо»: Антон Житлов про стендап під час війни

Навіть після важких ночей і тривожних новин люди приходять на стендап. Як ви це пояснюєте? Що дає живий комедійний виступ у такі моменти?

Навіть коли важко, усім потрібне перезавантаження. Треба відчути, що не все так погано, що досі є приводи посміятися, відпочити й жити далі.

Стендапи та комедійні шоу дають змогу побачити: усі втомилися, але продовжують жити, рухатися і знаходити речі, над якими досі можна сміятися.

Що сьогодні допомагає коміку втримати увагу залу й налагодити контакт із людьми? Наскільки важлива щирість у цій розмові з аудиторією?

На мою думку, треба бути відкритим і щирим зі слухачами. Люди завжди відчувають, із яким настроєм ти до них виходиш. Тому для мене головне — почуття гумору і щирість.

Українські коміки їздять у тури, а глядачі планують похід на стендап так само, як у театр чи кіно. Чи можемо вже говорити про стендап як про повноцінну частину української культурної індустрії?

Так, гадаю, що так. Ще кілька років тому стендап був радше нішевою історією, а сьогодні він активно розвивається: є тури містами, нові клуби, свої зірки й своя аудиторія. Люди ходять на стендап так само, як у театр чи кіно, і планують це заздалегідь.

Це різні способи провести час, але зрештою люди приходять по одне: по емоції, гарний настрій і відчуття, що життя триває.