Фільм «Друзі назавжди» розповідає, як прояв людської доброти може полегшити біль особистої трагедії і допомогти пережити жорстокі життєві випробування. В основі сюжету лежить реальна історія Ніколь і Меттью Тіг, життя яких поділилися на «до» і «після» взимку 2012 року. У той самий момент, коли у Ніколь діагностували рак яєчників у термінальній стадії.
Меттью страждає, розриваючись між доглядом за вмираючою дружиною і вихованням двох маленьких дітей. Не в змозі спостерігати за стражданнями близького друга, Дейн Фоше кидає всі справи і переїжджає в будинок подружжя, щоб розділити з ними фізичний та емоційний тягар. Протягом наступних 14 місяців він цілком присвячує себе родині Тіг, разом з ними проходить через всі тяготи – аж до смерті Ніколь у 2015 році.
Неймовірний прояв безкорисливості і доброти надихнув журналіста Метью Тіга написати про це руйнівне життєве випробування в журналі Esquire. Відверте, місцями кумедне, але цілком трагічне есе отримало назву «Друг: Любов – недостатньо велике слово». Матеріал, який у 2016-му приніс автору перемогу на премії National Magazine award, справив незабутнє враження на кінематографістку Габріелу Коупертвейт. І коли сценарій, написаний за мотивами цієї історії, опинився на її робочому столі, вона зрозуміла, що просто зобов’язана втілити його на екрані.
«Друзі назавжди» – це ода людському прояву доброти, який, в якомусь сенсі, врятував сім’ю від печалі та скорботи. У стрічці, зйомки якого пройшли в рідному місті Тіга – Ферхопі, Алабама (США), знялися: володар «Оскара» Кейсі Аффлек – у ролі Меттью Тіга, зірка серіалу «Як я зустрів вашу маму» Джейсон Сігел – у ролі Дейна Фоше, і номінантка на премію BAFTA, зірка трилогії «П’ятдесят відтінків сірого» Дакота Джонсон – у ролі Ніколь Тіг.
Фільм «Друзі назавжди» вийде в українському прокаті вже 11 березня. Напередодні прем’єри Новий канал спільно з кінодистриб’ютором Kinomania підготував ексклюзивне інтерв’ю з виконавцями головних ролей Джейсоном Сігелом та Дакотою Джонсон.
– Як вам працювалося над цим фільмом, враховуючи, що в основі його сюжету лежить така важка драматична історія?
Джейсон: Мені знадобилася терапія (сміється). Насправді, було про що подумати. Мене дуже надихнула робота над цим проектом. Я виніс для себе багато уроків під час зйомок, і у мене з’явилася сміливість слідувати їм. Хочу стати кращим другом, ніж був раніше, і зберегти ці відчуття хоча б на 10%.
Дакота: Ця історія не похитнула мій внутрішній світ, але дуже надихнула. Вона справила на мене цілющий вплив, мені захотілося бути більш вразливою і близькою для оточуючих.
– Ця історія змусила вас по-іншому поглянути на життя?
Джейсон: Думаю, вона лише зміцнила мою віру в те, що сенс життя – любити людей і себе.
Дакота: Я знаю, що саме мій персонаж – той, хто потребує допомоги. Але і для Дейна, який вирушив у похід у Каньйонлендс (Національний парк у штаті Юта, США – прим. ред.), телефонний дзвінок від Меттью, Ніколь та їхніх дітей міг стати своєрідним «рятівним колом». Я багато думала про це й дійшла висновку, що він міг опинитися там не випадково. Можливо, Дейн хотів накласти на себе руки або горів в агонії важкої депресії… І той телефонний дзвінок міг змінити не лише життя родини Тіг, а й життя його самого. Це нагадало мені, чому так важливо час від часу зв’язуватися з близькими і просто перевіряти, чи все у них гаразд.
– Ви справді почали частіше спілкуватися з близькими?
Джейсон: Однозначно. Зараз я намагаюся підтримувати зв’язок з усіма друзями. Спілкуюся з ними набагато частіше, ніж до роботи над цим фільмом.
Дакота: Я намагаюся робити те ж саме. І зараз, як ніколи, розумію, що важливо продовжувати підтримувати зв’язок і піклуватися, навіть якщо вас за це не обсипають словами подяки, не хвалять. Меттью Тіг подякував своєму другу Дейну тільки в кінці історії, тому що це те, чого, як мені здається, ми всі боїмося. Боїмося розкрити справжні почуття, боїмося здатися вразливими, боїмося, що нас не зрозуміють, і отримати відмову. Моя особиста формула проста: я відкриваю своє серце, віддаю всю себе, а чи скаже людина за це «дякує», її особиста справа. Я просто хочу любити людей і допомагати їм. Безкорисливо.
– Як вам вдається залишатися на зв’язку з близькими з огляду на специфіку вашої професії та щільний робочий графік?
Дакота: Насправді, це виклик. Робити те, що ми робимо, і при цьому підтримувати зв’язок з рідними, постійно нагадувати, наскільки вони важливі, – непросте завдання. Розірватися й бути одночасно в кількох місцях – просто нереально. Тому я намагаюся дотримуватися балансу: якщо не маю можливості бути поруч із друзями та сім’єю фізично, емоційно я завжди з ними, і вони це відчувають.
Джейсон: Одна з речей, які усвідомив, коли став старшим, – важливо пам’ятати, що робота – невід’ємна частина життя. Часом я думаю: «Скоро проект закінчиться, і я повернуся до реального життя». Але це неправильний підхід. Життя – це тут і зараз. Протягом 10 років я безперервно працював із думками, що коли все закінчиться, заживу по-справжньому. Але потім прийшло усвідомлення: повз промайнуло аж десятиріччя, а мені так і не вдалося пізнати смак «реального життя». Тому зараз я намагаюся примирити всі його сфери і досягти балансу.
– Грати ролі реальних людей було складніше, ніж втілювати на екрані вигаданих персонажів?
Джейсон: Мене не турбував той факт, що доведеться грати реальну людину. Дейн – невідомий широкому загалу персонаж, і його історія може стати універсальною, прикладом справжньої дружби і відданості, подолання життєвих випробувань і болю від втрат. Мене переважно цікавило, що в нас із Дейном є спільного, саме на цьому я й вибудовував свою гру.
У роботі над подібними фільмами головна проблема – зрозуміти, наскільки щирим ти готовий бути, коли камера «дивиться» просто тобі в обличчя. Чи готовий ти не проявляти весь спектр акторських навичок або робити це максимально не активно замість того, щоб намагатися справити враження на аудиторію? Ось як я готувався до ролі – намагаючись залишатися по-справжньому розслабленим і акцентуючи увагу лише на те, що відбувалося навколо мене.
Ми працювали над фільмом доволі довго, вкладали в нього всі свої сили та енергію. Наша місія полягала в тому, щоб розповісти історію Ніколь, Меттью і Дейна так добре, як це взагалі можливо. Тому іноді точно слідували вказівкам режисера, а іноді дозволяли собі деякі вільності в натуральному виявленні почуттів та емоцій. Ми робили все для того, щоб в оповіді відчувалася легкість і життєвість, щоб у ній не було ані сліду награності.
– Скільки у вас було часу, щоб опрацювати персонажів і підготуватися до ролі?
Джейсон: У Кейсі [Кейсі Аффлек] і Дакоти був щільний графік, а мені вдалося приїхати на два тижні раніше. Мала достатньо часу, щоб погуляти містом і влаштуватися там, тож до початку зйомок я почувався максимально комфортно. Акторська гра – кумедна штука. Вражаюче, як невеликі психологічні трюки допомагають тобі вжитися в роль.
– Дакото, в тебе не було в запасі пари зайвих тижнів, щоб вжитися у роль. Це якось відбилося на твоїй роботі?
Дакота: Я готувалася до зйомок заздалегідь, тож це ніяк мені не завадило. Крім того, було неймовірно комфортно працювати з Джейсоном, адже ми давно знайомі й добре одне одного знаємо. Габріела [Коупертвейт – режисер] зробила все, щоб я почувалася у цілковитій безпеці, тому я просто віддавалася інстинктам, граючи Ніколь, – була абсолютно щирою і, як раніше зазначив Джейсон, намагалася природно реагувати на те, що відбувається. Думаю, нам вдалося досягти необхідного рівня чесності, в цьому ви переконаєтеся, коли побачите результат нашої роботи.
– Як ви відреагували, коли вперше почули історію Дейна, Ніколь і Меттью?
Дакота: Пам’ятаю, мені спало на думку: «Як це красиво…» Ця історія змусила моє серце битися швидше. Я переживала все, що відбувається, разом із героями, співпереживала ім. Мені відразу ж захотілося стати частиною цієї історії, тому що я побачила в ній багато себе.
Джейсон: Я прочитав статтю Меттью Тіга в Esquire вже після того, як ознайомився зі сценарієм, тому знав, що мене чекає. Але розповідь вразила мене своєю гостротою, чесністю, проникливістю, болем. Це есе варто прочитати всім…
– Одна з найбільш зворушливих ліній у сюжеті – дружба Меттью і Дейна. На екрані рідко можна побачити такі чуйні відносини між чоловіками…
Джейсон: Абсолютно згоден… Багато думав про це, і мені спало на думку, що за 20 років акторської кар’єри я знявся в багатьох проектах, присвячених темі чоловічої дружби. Але їх сюжети зазвичай розгорталися на тлі іронії та гумору. Тому я був щасливий і неймовірно пишався, що в мене з’явилася можливість попрацювати над фільмом, в якому чоловічу дружбу не потрібно пом’якшувати поплескуванням по спині під час обіймів. Двоє чоловіків можуть просто бути поруч і підтримувати один одного. Я думаю, це дуже важливий меседж.
Що старшим стаю, то дедалі більш необхідною і знаковою для мене стає чоловіча дружба. У будь-який момент я можу зателефонувати друзям і поділитися своїми почуттями: «Мені страшно», «Я розгублений», «Не знаю, що робити. У мене проблеми. Допоможи»…Це усвідомлення прийшло до мене лише після 30 років. А раніше подібна поведінка бентежила.
– Які якості, на вашу думку, визначають хорошого друга?
Джейсон: Цікаве запитання… Хороші друзі – це ті, хто не бояться сказати, що я збився зі шляху, і готові бути поруч зі мною в цей момент. Дуже легко підтримувати людину, коли в неї все добре. Значно складніше бути поруч, коли вона втрачає ґрунт під ногами, сходить з правильного маршруту. Тому я неймовірно щасливий, що маю друзів, які люблять і піклуються, хоч через що б їм доводилося проходити разом зі мною.
– Чи вплинула слава на те, як ви заводите друзів?
Дакота: Все життя я була в центрі уваги, тому в мене відмінний радар на фальшивок (сміється). У мене є близькі друзі, з якими підтримую тісний зв’язок. Вони чесні, вірні… Вони неймовірні! Я їх дуже люблю, але мені також подобається заводити нових друзів. Чесно кажучи, у мене немає певного списку якостей, які мають бути притаманні людині, щоб подружитися з нею. Просто відчуваю, моя вона чи ні. Все на рівні інтуїції.
Автор: Олеся Бобрик
Читай також:
Коли вийде остання частина трилогії «50 відтінків» від імені Крістіана Грея?
Це успіх! «Перші ластівки. Zалежні» номіновано на премію «Золота Дзиґа 2021»