new model14691

Олена Феофанова, найнеординарніша учасниця реаліті «Топ-модель по-українськи», розповіла, як дає собі раду з неприйняттям її оточуючими, та які якості характеру в ній загартувала робота на заводі.   

Ти не така, як усі, й, напевно, тобі не просто порозумітися з оточенням. Як тобі це вдається?

– Почнімо з того, що змалку я себе відчувала якоюсь «білою вороною», і то – через свої кучері. Мені вони ніколи не подобались, і я мріяла про темне рівне волосся. Тепер я вважаю кучерики своєю індивідуальністю й дуже люблю їх! Що ж до навколишніх, то розумітися з ними мені легко, а надто тепер. Я хожу на навчання до театру, і там мене не вважають за якусь ненормальну. В цьому колективі я прекрасно влаштувалася, почуваю себе комфортно, там мене люблять і поважають. За натурою своєю я – людина неконфліктна й за певних умов – дуже гнучка. Я не доводитиму завзято чогось і не відстоюватиму своєї позиції, але водночас не змінюватиму власної думки. Така вдача мені завжди допомагала в житті.

@lenochkafeofanova

@lenochkafeofanova

На проекті в багатьох випадках, коли інші опускали руки і здавалися, ти рухалася вперед, не даючи взнаки, як тобі тяжко. В чому таємниця такого спокою?

– До театру й до проекту я працювала на заводі монтувальницею кабельної мережі, до того ж – найнижчого рангу. Там до мене ставилися як до худоби! На мене могли просто так нагиркати, післати, а я не мала права будь-що сказати на свій захист. Там не мали значення мої таланти, моя філософія – все вирішувала посада, тобто, колір твого халата. Між мною та робітниками заводу була війна, й тоді мені бракло впевненості та якоїсь сили, щоби відстояти себе. Мені казали, що я поводилася вельми скромно й тихо, а треба було стулювати роти людям.

@lenochkafeofanova

@lenochkafeofanova

–  Саме відтоді в мене з’явилася звичка не плакати на людях. Мені казали: «Ми чекаємо, коли ти заплачеш, і тоді тебе тут завтра не буде! Ми тебе виживемо!». Тоді мені ввімкнувся бар’єр: робити абищо, лише б не заплакати. Знущання колег дійшли того, що якось, коли я працювала, один заводівець підійшов до мене й почав гострозубцями відтинати волосся. Поруч стояла керівниця, й коли я їй сказала, що це, мовляв, не нормально, й «Чому Ви дозволяєте йому так робити?», вона відповіла: «Стій і працюй, а то писатимеш пояснювальну записку!». Я списую це на банальні заздрощі. Коли чесно, дивлячись на них і на себе – я розумію, чому вони заздрили. Мене завжди вирізняв олімпійський спокій.

Проте як тобі за таких критичних умов удавалося його зберегти?

– Передусім мені шкода було цих людей. Я ставила себе на їхнє місце й розуміла, що більшості з них уже за 40 років, а попереду – тільки завод і жодних перспектив. У їхньому житті завжди – злість і лайка. А я ніколи не вважала, що залишуся на заводі надовго, назагал так усе і сталося. Я вважала себе вищою за них, тому вони не були варті моїх нервів. Я напевно знаю одне: якщо комусь так хочеться зробити мені погано, то цей хтось убачає в мені конкурента. А від цього мені вже вочевидь ліпше, ніж йому!

@lenochkafeofanova

@lenochkafeofanova

Читай також:

Таємниці схуднення від учасників Топ-модель по-українськи

Феофанова: Мені подобається перекладати відповідальність на чоловічі плечі

Свят: Найважливіше в дівчині – це почуття гумору… і гарні сідниці!

Реван: Настя Каменських – не мій типаж!

, , , ,