#ДобріІсторії: Звичайний киянин облаштував бомбосховище, розмістив покинутих тварин і став волонтером
Попри те, що війна постукала в кожні двері, українці продовжують боротися, мріяти і просто жити. Безстрашні мами народжують маленьких українців у бомбосховищах, волонтери вивозять сім’ї з-під обстрілів, а хтось дає прихисток утікачам від бомбардувань. Новий канал продовжує збирати #ДобріІсторії. І сьогодні розповість про мувімейкер а Нового каналу Максим, який в часи війни як міг допомагав людям.
Бомбосховище – другий дім
Першу ніч я з родиною ночував в метро. Це було таке собі. Тому другу ніч ми провели під музичною школою, це просто поряд із моїм будинком. Люди не усвідомлюють, що це надовго. Коли бомбиливони приходили, а потім йшли. Кількість людей у бомбосховищі змінювалася кожну годину: то дуже багато і нема де сісти, то дуже мало. А вранці всюди срач, окурки. Тому я сказав людям, що давайте прибирати за собою. Ми прибрали усе, що було нагиджено. Потім мені довелося вести перемовини з директором школи, щоб нам лишили ключі від школи. Бо охоронця не змінювали вже два дні і він хотів йти додому. Ми домовилися, вони мені довірилися, віддали ключі, і люди нарешті змогли ходити в нормальний туалет. В туалеті в коридорі я організував прибирання періодично. Через певний час усі процеси у бомбосховищі налагодилися – вода носиться, їжа закупляється, сміття виносяться. Вийшло, що сформувалася ціла комуна.
Не будьте байдужими до людей поруч
У день, коли я отримав ключі від школи, помітив, що одна жінка з немовлям зовсім нікуди не йде з бомбосховища (мабуть, це вже був третій день). Зазвичай приходять, коли бомблять, а потім ідуть чи помитися, чи поснідати, усі хочуть у комфорт. А вона нікуди не ходила, бо їй було далеко. Я дізнався, що її чоловік працює в СБУ і зараз зайнятий, тому запропонував їй піти до моєї квартири, щоб помитися та помити дитину. Там вона трохи зібралася, я пригляну за дитиною. А ввечері вона вже на потязі поїхала до Польщі.
#ДобріІсторії: одеські рятувальники влаштували колегам весілля в пожежній частині
Музика рятує
У мене трохи був стрес через перестрілки, плюс на КПІ я живу поруч з важливими об’єктами, куди весь час намагається щось прилетіти, але це успішно збивають. Якось уночі я відчиняв двері і вперше в житті почув, як свистіли кулі. Через це, коли я намагався лягти спати, у мене було відчуття, що нас оточили. Годинник на руці показував, що серцебиття досягло 100 ударів на хвилину. Обісрався, іншими словами. Тому, щоб зняти стрес, у підвал я приніс фортепіано сина. Перед Новим роком я теж почав трохи вчитися грати. Граючи, я знімав стрес і відганяв думки про кончених кацапів геть. Зараз я вже можу зіграти три мелодії. Відео своєї гри я навіть скинув ВВС, його опублікували.
Притулок для тварин
Через деякий час люди принесли у школу чотири клітки з тваринами – з морською свинкою, двома шиншилами і чотирма морськими кроликами. Виявилося, що тваринок покинули сусіди. Я розумів, що ми не зможемо довго їх утримувати, бо не було багато корму. Я зайнявся тим, щоб їх забрали – телефонував в зоомагазини, зоопарки, але ніхто не відповідав. Потім вдалося додзвонитися у контактний зоопарк в Більшовику. Виявилося, що там покинули зоопарк, там лишилася лише одна працівниця за власним бажанням. Але вона теж не могла забрати тварин, бо корму лишилося всього на чотири дні. Тому допомагати їй мав тепер я. Я звернувся до нашого новоканальського чату і відреагувала Олена Філонова. Вона розмістила інформацію у своїх соцмережах – і дівчині прийшли на допомогу. Тепер тваринами займається кілька людей і їжа у них є. Шиншил вдалося віддати родині подрузі мого маленького сина. А кроликів зрештою забрали до контактного зоопарку.
#ДобріІсторії: Алекс Якутов елітний ресторан перетворив на «польову» кухню
Волонтерство
Пізніше мені вдалося відправити дружину з сином на західну Україну потягом, і я пішов волонтерити. Я вирішив, що треба йти і допомагати там, де це потрібно. Я запитався у хлопця з нашого бомбосховища, де він волонтерить. Виявилося, що він допомагає у штабі Сергія Притули, і я пропрацював з ними три дні. Це був чистий кайф! Бо приходили озброєні та заряджені хлопці, які готові захищати Україну. Ми давали їм всілякі дрібниці – батончики, стаканчики, вологі серветки, взуття – все, що ми можемо, все роздаємо. Вони дякували нам, а ми від цього почувалися трохи ніяково, бо це ми маємо їм дякувати. Слава Україні! Героям слава!
