#ДобріІсторії: одеські рятувальники влаштували колегам весілля в пожежній частині
Попри те, що війна постукала в кожні двері, українці продовжують боротися, мріяти і просто жити. Безстрашні мами народжують маленьких українців у бомбосховищах, волонтери вивозять сім’ї з-під обстрілів, а хтось дає прихисток тим, хто тікає від бомбардувань. Новий канал продовжує збирати #ДобріІсторії. І сьогодні розповість про кохання рятувальника Ігоря та доньки рятувальниці, Валерії, які створили нову українську сім’ю Рудковських під час війни.
Обручка з пластику
– Ігор зробив мені пропозицію з саморобною обручкою, але ми не знали, коли відбудеться весілля. Для нас важливим було те, що ми знаємо: довго шукали одне одного і майже одразу зрозуміли, що наша зустріч – це доля, – розповідає Валерія. – Саме про такі почуття завжди мріяли, а тому вирішили, що коли настане час, обов’язково покличемо всіх рідних, близьких та поділимося своїм щастям. Не хотіли поспішати, бо треба було зібрати кошти на феєричне свято, все продумати і дочекатися тепла.
#ДобріІсторії: Алекс Якутов елітний ресторан перетворив на «польову» кухню
#ДобріІсторії. Дизайнерка Ліза Спіцина: «Начистила стільки картоплі, що довго не буду її істи»
З початком війни дуже часто в колі близьких та колег говорили, що хай тільки все скінчиться, відіб’ємося від ворога і обов’язково зробимо все, що задумали. Вже навіть обговорювали, якими гарними в нас будуть дітки, які житимуть під мирним небом. Ці думки нас втішали, бо не хотілося думати, що все закінчиться завтра… Маю на увазі наше життя і життя нашої країни. Спільні плани та почуття були наче ковток свіжого повітря. А коли ми зібрали наші тривожні валізи, насамперед я поклала туди обручку з пластику, з якою коханий мені освідчився. Вважала, що це мій оберіг і нагадування про те, що майбутнє попереду.
Сюрприз від колег
– Керівництво і колеги Ігоря, а також моя мама, яка працює в ДСНС, дуже тішилися, коли дізналися, що ми почали зустрічатися. У них на очах ми й познайомилися. Влітку в Головному управлінні не вистачало вільних рук, і за проханням моєї мами я вийшла допомогти розібратися з архівами. Так і зустрілася з коханим. Відбувся якийсь конект з першого погляду, хоч ми й не одразу почали зустрічатися, придивлялися. Але вже після першого побачення Ігор сказав, що ми тепер разом і вже нікуди одне від одного не подінемося. Тому, знаючи нашу історію, колеги та керівництво Ігоря вирішили влаштувати нам сюрприз. Розписатися у військовий час ми не планували, – зізнається наречена. – Навіть не знали, що це можна робити так, як це сталося (в умовах воєнного стану начальники Головних управлінь мають право одружувати співробітників – прим. ред.) А 4 березня ми прийшли до конференц-зали, нас покликали просто підтримати колег, які отримають нові звання. Зайшли і зрозуміли, що нам влаштували весільну церемонію. Були шоковані, але міцно взялися за руки. Настав той день, про який ми мріяли.
Замість музики – сирени
– Святкували весілля у колі близьких у гаражі, де ховаємося під час повітряної тривоги, – продовжує Валерія. – Одразу після закінчення війни хочемо допомагати відновлювати нашу країну, щоб після народженню наших діток вони змогли насолоджуватися життям. І не бачили б руїн. Будемо допомагати країні чим зможемо. І, звісно ж, хочемо зібрати велике коло близьких та друзів, щоб відсвяткувати весілля на березі моря під мирним небом.
Слава Україні! Ми переможемо!
