Єгор Козлов – про стосунки поза кадром: «Я вірю, що це всерйоз і надовго»

Після виходу в ефір серіалу «Новенька» актора Єгора Козлова вже встигли охрестити українським Арчі з «Рівердейла». У новоканальській мелодрамі Єгор зіграв роль упевненого в собі підлітка й талановитого музиканта Роми, який співає у гурті «Банда». Зараз всіх хвилює питання, чи зустрічається Козлов із колегою по серіалу Анастасією Нестеренко? Пара весь час публікує неоднозначні пости в соціальних мережах, але офіційно нічого не коментує. Як Єгор Козлов потрапив у «Новеньку», якими були його шкільні роки, і як проходили зйомки? Всі відповіді – в ексклюзивному інтерв’ю Нового каналу.

– Роль Роми в серіалі «Новенька» – це перша твоя головна роль. Як тобі такий досвід?

– Цікаво. Я звик працювати по десять знімальних днів, а тут їх було близько сімдесяти. Це дуже тривалий період. Тут важливо розуміти, як розподілити свої ресурси і зусилля, щоб, по-перше, не здутися після пари блоків, а по-друге, довести це все до потрібного стану, з правильним напруженням і темпоритмом. Тому це було складно, але дуже цікаво.

– Як проходив кастинг?

– Ну, як? Пробували нас з безліччю різних людей. Я пробувався і з мамами, і з Денами, і зі Святами, і з Аннами-Маріями, і з Вірами. На кожну роль було від 5 до 10 осіб. Тому перепробував дуже багато людей (сміється). Настя була єдина, з ким я взагалі щось відчув під час нашої проби. Адже дуже часто це все відбувається якось формально, люди скуті… Я не кажу, що на кастингу не було класних артистів або прикольних хлопців. Але вкрай рідко виникало відчуття, що мені подобається, як все відбувається. Настя була єдиною людиною, з якою мені захотілося спробувати щось нове. Коли ми розклали нашу пісню «Вітрила» на два голоси й відрепетирували, нам і продюсерам дуже сподобалося, як це прозвучало. Можливо, саме це і вплинуло на те, що вибрали саме нас.

– Що ти відчув, коли дізнався, що тебе затвердили на роль у «Новенькій»?

– На той момент всі вже все розуміли. Мене затвердили за три-чотири дні до початку зйомок. До цього ми встигли відпрацювати багато репетицій, відзняти пробні сцени у школі, провести читки перших трьох серій. Продакшн відстоював мене максимально, але останнє слово залишалося за каналом. Усі розуміли, що навряд чи за чотири дні до початку і після всієї виконаної роботи мене замінять. До останнього я не давав собі видихнути. Адже іноді таке грає злий жарт. Тому це не було, як сніг на голову. Але шалене полегшення я відчув лише після підписання контракту.

– Ти відчув зв’язок зі своїм персонажем? Наскільки тобі близький Рома?

– У шкільні роки я був взагалі не таким! Менш зрілим і за рішеннями, і за діями. Рома все-таки значно старший. Він ближчий до мене зараз. Я відчув це ще з перших кастингів. Коли нам дали три сцени, де грали Рома, Свят і Ден, я вибрав Рому. Його всі вибирали, тому що хотіли бути ватажком «Банди». А я – тому що він мені більше за всіх підходив. Якось воно все значно легше «лягало» на психофізику. І я відчув якийсь зв’язок із ним.

– Яким ти був в школі?

– Дуже незвичайною дитиною. Мені було вкрай складно знайти своє місце. За дев’ять класів я змінив чотири школи. У першій навчався шість років, і вона влаштовувала мене на всі сто відсотків. Тому що була дуже творча: ми малювали, співали в хорі, грали на флейтах, ходили в походи, їздили в інші міста на середньовічні бали, олімпійські ігри, які ми самі організовували. Мені там було максимально комфортно, але довелося піти. Це була приватна школа, і в якийсь момент у нас не стало можливості за неї платити. Я перейшов у фізико-математичний ліцей. Не розумію, як взагалі туди потрапив. Мене абсолютно не тягнуло в царину фізики й математики. Але я туди вступив, провчився рівно рік і вилетів, бо був двієчником. Після цього перейшов у звичайну районну школу на Троєщині. І це був жах – справжні «Перші ластівки». Там було реально страшно, адже постійно на перервах хтось десь бився. І булінг – це про районну школу. Я намагався все це компенсувати творчістю, пішов у музичну школу й почав співати. За той рік, який я там навчався, мені навіть встигли дати звання «Золотий голос гімназії» (сміється). Вчителі дуже мене підтримували і любили, керівництво всіляко намагалося допомогти. А останній рік я навчався вдома. Просто зрозумів, що це все мені не близько, я не знаходжу ні з ким спільної мови, хоча завжди був комунікабельною людиною і вважав, що мені дуже просто спілкуватися з усіма. За рік удома я дуже деградував, тому що не міг змусити себе вчитися. Навчання проходило у вільній формі, можна було здавати роботу коли завгодно. Мене врятувало лише те, що я вступив до «Академії мистецтв імені Павла Чубинського» на вокал, де знову відчув себе комфортно. І там усі чотири роки промайнули на одному диханні.

– Яким був твій перехідний вік?

– Я був досить спокійною дитиною. Мої перші стосунки почалися в 14 років. Закохався по вуха в дівчинку з музичної школи. Вона співала так, що в мене серце билося сильніше. Я намалював собі таку картину: ми з нею співаємо дуетом все життя, до старості. Ці стосунки тривали два тижні, а потім вона мене кинула. Зі мною трапилася така істерика! Я прийшов додому, зачинився в кімнаті, кричав і плакав. Мої предки не розуміли, що відбувається. Тепер вже усвідомлюю, що гіперболізував цю подію. І такого було чимало. Це все перетнулося з початком мого творчого шляху. Емоції стали виходити назовні, я почав розслаблятися, все з себе діставати, і воно полилося рікою. Мій перехідний вік був емоційним і яскравим.

– Як ти зрозумів, що акторство – це твоє?

– Коли почав дивитися фільми, де грали хлопці приблизно мого віку. Я подумав, що теж так хочу. Мені було років 11. Відтоді носив це в голові. З кожним роком акторство мені подобалося дедалі більше й більше. У мене в майбутньому багато планів і планок, які я хочу досягти і підкорити. Я лише на початку свого шляху.

– Яка була перша роль?

– Шоу «Семейні мелодармі». Це штука, де, на мою думку, на початку знявся кожен актор. Тоді мені здавалося, що це Голлівуд. Я потрапив на знімальний майданчик, побачив ці великі камери, як виставляють світло… Мені було років 14-15. Подумав тоді: «Почалося! Я – зірка!» А подивившись свою гру, зрозумів, що ні. Моя мова, те, як тримався перед камерою – це було просто жахливо. Не мав жодного уявлення, як відігравати правильно. Не мав досвіду і школи за плечима. Це все було дуже поверхнево. Я не замислювався про глибину, все йшло від того, що відбувається. Думав, що акторська гра – це гра обличчям. І грав обличчям. Потім пішов до театрального, почав навчатися, проходити курси при театрі, які мене сформували. Мені досі складно дивитися на себе на екрані, я багато критикую свою гру. Але в порівнянні з тим, що було до, виконана величезна робота. Це лише крихітна частка того, наскільки я хочу розвинутися. Але на це вже хоча б можна дивитися.

– А якою роллю ти пишаєшся?

– Це не в кіно. Мені дуже подобається, як у мене вийшла роль у театрі, коли ми ставили «Брати Карамазови». Тоді режисер Олена Лазович побачила в мені Альошеньку. Треба розуміти, що цей персонаж був дуже далекий від мене на той час. Щонайменше в тому, що він високодуховна людина, а я в Бога не вірив, був затятим атеїстом. Складно вживалися в цю роль. А так хотілося зробити персонажа достовірним і чесним. Тому, готуючись до ролі, ходив до церкви, спостерігав за послушниками в Лаврі. Це була перша така робота над роллю, як готуються в Голлівуді. Почалося все з прочитання книги Достоєвського, що стало для мене непосильною справою. Я не люблю читати. І подужати книгу для мене було пеклом. Ми показали виставу. І потім, дивлячись на себе з боку, зрозумів, що вірю. Цією річчю я пишаюся.

– Хто за час зйомок у «Новенькій» став для тебе найближчою людиною?

– Я думаю, що про це всі кому не ліньки прочитали у мене на сторінці в Instagram. Там шалена кількість коментарів про нас із Настею.

– То ви з Настею зустрічаєтеся?

– Мені подобається, як усі задаються цим питанням, і подобається ігнорувати його. Я розумію, що і Настя на нього не відповідає. Знаєте, тут дуже підійде цитата з серіалу «Молодий Тато». Якось до Тата прийшла журналістка і запитала, чому ж він не з’являється на людях. Він відповів: «Тому що у відсутності – найбільша присутність». Це найкраща відповідь на це запитання.

– А хто став найближчим із хлопців?

– Ярик Шахторін. Ми дуже зблизилися до кінця проекту, причому доволі несподівано. Він завжди був приємною людиною, надзвичайно комфортним партнером. Усі сцени з ним я шалено люблю, вони займають окреме місце в моєму сердечку. З ним було дуже кайфово працювати. Радий, що ми продовжуємо працювати разом і на інших майданчиках. Якимось дивом нас зводить доля. Так вийшло, що до кінця проекту ми відкрилися один одному в різних особистих питаннях і переживаннях і дуже підтримали один одного. Це, напевно, стало ключовим у становленні цієї дружби. Зараз ми багато спілкуємося і часто бачимося. Я кайфую від спілкування з цим хлопцем. І вірю, що це по-справжньому і надовго.

– Який ти в любовних стосунках?

– Складно говорити про себе в такому ключі. Але я дуже турботливий чоловік. Інколи це грає не на мою користь. Якщо включаюсь у стосунки, то вони для мене надзвичайно важливі. Я роблю все, щоб людині було дуже комфортно, і іноді навіть жертвую особистим комфортом. Круто, коли ваші потреби збігаються, і ти можеш бути просто щасливий. Але трапляється і так, що тобі це все потрібніше. Мені поки що не вдалося знайти людину, яку таке ставлення не відштовхнуло б. Людям складно перебувати в умовах, коли навколо них бігають. І мало хто любить таких хлопців по-справжньому. Так, здається, що це ідеально. Дбайливий хлопець, турботливий чоловік, який робить для тебе все. Але, по факту, дівчатам, особливо в моєму віці, потрібно не це. Я не заходжу в особистий простір людини, нічого не забороняю. Але надлишок уваги може відштовхувати. А якщо я закохуюся, то приділяю стосункам багато часу. Мені потрібно навчитися не перетинати межу.

– А ти швидко закохуєшся?

– Я б сказав, що ні. Особливо після останніх стосунків, в яких провів два роки і зрозумів, що не закоханий у дівчину. Так, я любив її, але лише тому, що ми звикли одне до одного. Ми жили разом, ділили ліжко, і це вже абсолютно інша близькість. Але я не побачив у ній мати своїх дітей. Звісно, вже про це думаю. І не бачу сенсу заводити стосунки з людиною, з якою в перспективі не був би готовий створити сім’ю. Так просто побавитися – це про 18 років (Єгору Козлову 23 роки – прим. ред.) Я створюю відносини, коли розумію, що з людиною мені комфортно, коли бачу перспективу майбутнього. Зрозуміло, що це станеться через кілька років, коли ми вже притремося одне до одного й будемо готові. Але ж це основна мета того, для чого люди зустрічаються. Я дуже хочу дітей у майбутньому. Але, чесно зізнаюся, років під тридцять. Мрію виховати сина так, щоб не розчарувати своїх батьків. Вони дуже в мене вклалися, щоб виростити хорошою людиною і сильним чоловіком. Хочу сина, щоб закласти в нього ті ж цінності, а, можливо, ще кращі.

– Як знімали сцени поцілунків у серіалі?

– У кожній сцені – свій неповторний поцілунок. Він має бути в певній емоційній і фізичній категорії. Режисер завжди говорить, який поцілунок має бути. Репетирується тільки момент до безпосереднього торкання, ми зупиняємося в міліметрі одне від одного. Чесно, я взагалі не пам’ятаю тих поцілунків. Адже думав про емоції, персонажі й задачу, поставлену у сцені. Тому навіть коли хотів, то не міг насолодитися такими моментами. Ступору точно не виникало, ми ж не маленькі діти.

– Здається, що після зйомок у тебе змінився колір волосся.

– Я зараз відкрию невеликий секрет. Спочатку мені трохи висвітлити передні пасма, щоб створити ефект вигорілого волосся. Мовляв, мій герой весь час їздить за кордон відпочивати і засмагати. Раніше, коли волосся було коротшим, вкладав його, як Рома. Але зараз воно так відросло, що виглядає вкрай смішно. Я зараз такий, як у соціальних мережах. Зрозумів: щодо зачіски, мені потрібно щось середнє і не дуже радикальне. Тому що під історичний фільм, наприклад, коротка стрижка не підійде.

– Як дивився першу серію «Новенької»?

– Спершу ми з акторами думали зібратися разом, але потім якось не вийшло. Під час прем’єри серіалу я був у Насті на виставі в її театральному університеті. Після ми сіли в кав’ярні, хоча не планували дивитися разом. Настя доволі самокритична людина, і їй складно дивитися на себе в кадрі, коли хтось поруч. Але ми подивилися серію удвох, і це було класно.

– Що порадиш школярам?

– Цей шкільний етап потрібно просто пройти. І взяти від нього максимум, щоб у дорослому житті у тебе щось не вилізло через відсутність пережитого в підлітковому віці досвіду. Так, складно. Але це потрібно пережити, щоб сформуватися як доросла людина. Слід розуміти, що це саме перехідний вік. Він закінчиться, і тобі буде простіше з усім справлятися, адже за ці роки ти навчишся. Дуже прошу тебе спробувати кайфонути від цього і взяти позитивні моменти. Емоції вирують, доведені до піку. Не забувай про те, що всім можна ділитися з батьками. Все у твоїх руках!

Автор: Торі Торн

Читай також:

Головні герої «Новенької» закрутили роман і в реальному житті?

Підписуйся на них: актори серіалу «Новенька» в Instagram