Артем Пивоваров представляє роботу «Мій рід», що відкриває новий вимір музичного всесвіту артиста.
Артем Пивоваров неодноразово демонстрував, що не боїться творчих експериментів і сміливо виходить за межі звичного звучання, поєднуючи у своїй музиці різні жанри. «Мій рід» не є винятком: сингл не увійде до сольного альбому «Альбіон» зі стихійної хроніки, натомість відкриє двері в нову музичну історію, показавши інші грані творчої особистості артиста.
Артем Пивоваров – «Мій рід»
Пісня «Мій рід» нагадує про невидиму силу, що обʼєднує покоління крізь століття. Наше коріння – основа, що формує нові генерації, передаючи дух та памʼять роду. Ми продовжуємо цей шлях, залишаючи власний слід і створюючи те, що колись так само стане спадком для тих, хто прийде після нас.
Візуальна концепція кліпу поєднує контрастні кадри з інфографічними вставками, присвяченими 12 видатним родам України, що охоплюють півтора тисячоліття історії та представляють різні сфери, де українці створили щось своє. Історичні постаті тут розглядаються через призму середовища, що сприяло їхньому становленню: родинних зв’язків, шляхетських традицій, спільних цінностей і боротьби за власні переконання.
Живі кадри, відзняті в лісі, є прозорою метафорою коріння і тяглості поколінь, а кар’єр – уособленням первісної сили і загартування, крізь яке проростає рід. Між ними з’являються історичні вставки: родові дерева, герби, архівні фото й документи дванадцяти українських родин. Фокус уваги зміщується з окремих особистостей на феномен середовищ Франків, Косачів, Лисенків, Симиренків та інших, чия спадщина стала невіддільною частиною української історії та культури. Усі 12 родів об’єднує одне: вони передавали наступному поколінню не лише прізвище, а й справу. У різні часи їх намагалися знищити, забороняли, переслідували, виганяли, викреслювали з підручників, однак вони залишили свій слід.
Artem Pivovarov:
– У кожному з нас живе голос тих, хто був до нас. Наш рід – це коріння, що тримає нас, і безкінечний потік енергії, який надає сил. Цей нерозривний звʼязок обʼєднує покоління, підживлює та оберігає. Життя – своєрідна естафета крізь час: ми приймаємо її від пращурів, виростаємо, неначе квіти із зерен, тягнучись до світла, і передаємо далі. І, можливо, наш найбільший слід – це те нове, що буде створено і продовжить жити після нас.