За одним ідеальним кадром для модного журналу можуть стояти місяці підготовки, багатогодинні примірки, холод, спека, незручне взуття та десятки дублів. Міжнародна модель Крістіна Литвиненко, у професійній історії якої є робота з fashion- і beauty-проєктами та міжнародними виданнями, розповіла, що насправді відбувається за лаштунками красивих фотосесій. Вона також пояснила, чим американський підхід до fashion відрізняється від європейського та чому сьогодні оцінює обкладинки не лише за красивою картинкою.
В ексклюзивній розмові з Новим каналом Крістіна Литвиненко розкрила закулісся міжнародних fashion-зйомок.
Ви неодноразово прикрашали обкладинки міжнародних журналів. Наскільки складно отримати таку пропозицію?
У моєму портфоліо є робота з міжнародними виданнями — Harper’s Bazaar, Glamour, ELLE та іншими, тому editorial сьогодні займає важливе місце в моїй кар’єрі.
Обкладинка — це ніколи не просто одна вдала фотографія. За нею стоять портфоліо, команда, концепція, репутація, професійні зв’язки, відповідність естетиці конкретного видання й дуже багато роботи, якої читач ніколи не побачить. Рішення часто ухвалюють за місяці до зйомки — і твоє ім’я має бути в цій розмові ще до того, як хтось узяв камеру.
На початку кар’єри сама можливість потрапити в міжнародний журнал здається величезною метою.
Пізніше мислення змінюється. Питання вже не «як потрапити в журнал», а «що ця конкретна публікація дає моєму професійному позиціонуванню». Не кожна обкладинка працює на тебе.
Тому мені важлива не кількість обкладинок заради кількості, а їхня якість і місце в моїй професійній історії. Потрапити на обкладинку — це досягнення. Побудувати кар’єру, в якій міжнародні обкладинки стають закономірним результатом роботи, — значно складніше.
Що залишається «за кадром» красивих фотосесій, про що майже ніхто не здогадується?
Практично все, що було складним. Глядач бачить один ідеальний кадр. Він не бачить підйому о четвертій ранку, кількох годин макіяжу й волосся, примірок, взуття на два розміри більшого, заколотого ззаду одягу, спеки, вітру, холоду й тридцяти дублів заради одного потрібного кадру.
Класична ситуація: на фотографії модель у легкій сукні виглядає абсолютно розслабленою, а насправді на локації вітер і температура, за якої нормальна людина не вийшла б з дому. Між дублями тебе накривають курткою, потім знімають — і ти знову маєш вигляд, ніби тобі чудово.
У цьому й полягає частина професіоналізму. Глядач не повинен бачити, наскільки складно було створити кадр. Він має побачити тільки історію та емоцію.
Яка зйомка стала для вас найекстремальнішою або найемоційнішою?
Найемоційніші зйомки в мене не збігаються з найважчими фізично. Найсильніше запам’ятовуються проєкти, де зійшлося все одразу: концепція, команда, локація, образ і мій власний стан того дня. Це рідше, ніж здається, — зазвичай щось одне випадає.
Іноді вже на перших кадрах на екрані розумієш, що команда зробила щось більше за красивий fashion-контент. Це відчуття ні з чим не сплутаєш, і воно залишається надовго. З роками фотографія для мене перестала бути питанням того, наскільки красиво я тут виглядаю.
Найсильніший кадр — це той, у якому людина бачить не обличчя, одяг чи локацію. Вона щось відчуває.
Як відрізняється робота фотографів і команд у США та Європі?
Не сказала б, що один підхід кращий за інший. Вони просто різні, і треба вміти працювати в обох. У США дуже відчутний бізнес-підхід: жорсткий тайминг, чітке завдання, орієнтація на результат, сильна комерційна складова. Call time означає call time. Від тебе чекають, що ти видаси потрібний кадр швидко.
У Європі частіше більше простору для fashion-історії, атмосфери, деталей та художнього експерименту. Темп інший, і сам процес цінується більше.
Але для мене тут є ще один дуже важливий момент. Україна дала світовій індустрії неймовірну кількість сильних фотографів, дизайнерів і стилістів. Працюючи за кордоном, я постійно зустрічаю українських професіоналів, які будують міжнародні кар’єри, — і це давно вже не виняток. Особливо приємно, що з українськими фотографами та дизайнерами, з якими багато моделей мріяли б попрацювати, я вже співпрацювала і продовжую співпрацювати сьогодні.
Міжнародний досвід навчив мене швидко зчитувати, чого потребує конкретний проєкт: комерційної точності чи, навпаки, характеру, історії та емоції. Можливість поєднувати найсильніше з різних fashion-культур — одна з головних переваг такої кар’єри.
Коли бачите себе на обкладинці чергового журналу, які емоції відчуваєте сьогодні? Чи це вже стало звичною частиною роботи?
Я не хочу, щоб це колись стало абсолютно звичним. Звісно, перша обкладинка й наступні сприймаються по-різному. З досвідом додається професійний аналіз.
Я вже дивлюся не тільки на себе. Оцінюю кадр, стилістику, позиціонування, роботу команди, саме видання й те, як цей результат працює на кар’єру. Іноді бачу речі, які зробила б інакше, — це нормально.
Але момент, коли ти тримаєш готову обкладинку зі своїм обличчям, усе одно залишається особливим. Просто сьогодні після першої емоції дуже швидко приходить наступна думка: «Добре. А що далі?» Мабуть, саме це й не дає зупинитися.
А як ви використовуєте свою роботу закородоном, щоб допомагати Україні, та нагадувати, що війна триває?
Для мене дуже важливо використовувати міжнародну платформу не лише для кар’єри, а й для підтримки України. Я говорю про Україну у своєму публічному просторі, підтримую українських дизайнерів, фотографів і креативну індустрію за кордоном та завжди намагаюся нагадувати міжнародним колегам, що війна триває.
Також для мене окрема важлива тема — підтримка українок, які були змушені виїхати через війну. Я хочу, щоб вони відчували не лише співчуття, а й реальну підтримку, можливості для розвитку, роботи, адаптації та нового старту. Саме тому я розвиваю жіночу спільноту Women Support in the World, де одним із напрямів буде допомога жінкам, зокрема українкам, через професійні контакти, експертів і корисні ресурси.
Найнебезпечніше, що може статися з війною, — це звикання. Як психологиня я добре розумію природу цього процесу: людська психіка захищається від тривалого болю через притуплення. Міжнародна аудиторія втомлюється не тому, що байдужа, — вона втомлюється тому, що так влаштована увага.
Моє завдання — повертати цю увагу знову й знову. Я говорю про Україну у своєму публічному просторі не лише в пам’ятні дати й не лише в риториці «допоможіть». Я вплітаю це в професійні розмови, у виступи, у роботу в журі. Іноді достатньо однієї фрази в потрібній кімнаті, щоб людина, яка ухвалює рішення в індустрії, згадала: за красивою картинкою стоїть країна, яка воює.
Довідка
Крістіна Литвиненко — українська міжнародна fashion та editorial-модель, медійна особистість, яка нині живе та працює у США. Свій професійний шлях у моделінгу вона розпочала в Одесі, де закінчила дві модельні школи, а у 2016 році здобула титул «Міс Одеса». До модельної кар’єри протягом десяти років займалася художньою гімнастикою, яка, за словами Крістіни, сформувала її дисципліну та професійне ставлення до роботи.
За роки кар’єри Литвиненко брала участь у міжнародних fashion- та beauty-проєктах, працювала з командами у різних країнах, з’являлася у міжнародних виданнях, серед яких Harper’s Bazaar, Glamour та ELLE. Також вона отримувала професійні відзнаки та була запрошена до складу журі міжнародних проєктів, зокрема Paris Fashion Awards. Одним із професійних визнань Крістіна називає нагороду Top International Model — Global Awards 2025.
Одним із майбутніх напрямів Крістіни стане запуск жіночого ком’юніті Women Support in the World. За задумом Крістіни, це має бути не просто спільнота, а повноцінна платформа для підтримки, розвитку, об’єднання та трансформації жінок.
Окремий напрям проєкту планують присвятити зовнішньому та внутрішньому розвитку. Крістіна хоче залучати до співпраці відомих косметологів, fitness-експертів, психологів, коучів з особистісного розвитку та мислення, а також інших професіоналів.
Головна мета Women Support in the World — створити середовище, де жінки зможуть отримувати професійну підтримку, працювати над упевненістю в собі, зовнішнім образом, фізичною формою, мисленням та якістю життя загалом. Саме розвиток власних проєктів Литвиненко називає наступним великим етапом своєї професійної історії, який має вийти далеко за межі класичного моделінгу.