(093)9164265
Українська співачка ULIANA ROYCE давно цікавиться корейською музичною індустрією, вивчає її підходи до роботи з аудиторією та навіть відвідувала Південну Корею. У ексклюзивному інтерв’ю Новому каналу артистка розповіла, чому K-pop став світовим феноменом, чи впливає він на українську музику та які підходи корейської індустрії варто переймати українським виконавцям.
Уляно ти давно спостерігаєш за K-pop. Як тобі здається, цей жанр в Україні досі залишається нішевим чи вже став частиною молодіжної культури?
Мені здається, K-pop давно перестав бути чимось нішевим, принаймні для молодого покоління. Звісно, ще десять-п’ятнадцять років тому його сприймали як досить вузьке захоплення невеликої кількості людей. Але ситуація почала стрімко змінюватися, особливо після феноменального успіху PSY і пісні Gangnam Style, яка фактично відкрила корейську музику для всього світу.
Після цього кожне нове покоління K-pop артистів лише посилювало цей вплив. Зараз особливо популярними є четверте та п’яте покоління айдолів, які виросли вже в епоху соцмереж і дуже добре розуміють, як працює сучасна увага аудиторії.
Багатьом людям K-pop здається складним через постійні зміни ритму, жанрів і настроїв в одній пісні. Але мені якраз здається, що це одна з причин його популярності. Ми живемо у світі швидкого споживання контенту, де увагу потрібно утримувати буквально щосекунди. І корейська індустрія дуже добре відчуває цей запит — як у музиці, так і у відеокліпах, шоу та контенті навколо артистів.
В Україні це вже точно стало частиною молодіжної культури. Достатньо подивитися на кількість K-pop фестивалів, каверденс-команд, тематичних заходів чи фан-спільнот. Молодь збирає фотокартки, вивчає хореографії улюблених гуртів, а каверденс давно перетворився на окремий творчий напрям.
Мені здається, цікаво ще й те, як змінилося саме ставлення до нішевих захоплень. Раніше це часто сприймали як щось дивне або незрозуміле для більшості. А сьогодні навпаки — власні інтереси, субкультури й захоплення стали частиною самовираження. Тому навіть якщо K-pop і залишається окремим культурним явищем, він уже давно став помітною частиною сучасної молодіжної культури в Україні.
Які елементи K-pop тобі подобаються найбільше? Чим саме ти надихаєшся і що береш у свої творчі експерименти?
Я думаю, найбільше в K-pop мене захоплює увага до деталей. Тут продумано буквально все: від концепції релізу і стилістики кліпу до сценічних образів, фотосесій, промокампаній і комунікації з аудиторією. Кожен елемент працює на одну велику історію, і саме це робить проєкт цілісним.
Друга річ, яка мене дуже надихає, — це концептуальність кожної епохи. У K-pop кожен реліз стає окремим світом зі своєю естетикою, кольорами, символами і настроєм. Мені подобається, що артист не просто випускає пісню, а запрошує слухача зануритися в цілий всесвіт. На мою думку, це одна з найсильніших сторін корейської індустрії.
Також мене завжди вражає рівень перформансу. Корейські артисти давно довели, що пісня — це не лише музика, а й емоція, візуал, хореографія і шоу. Саме тому їхні виступи часто запам’ятовуються навіть людям, які не знають текстів чи не слухають K-pop регулярно.
Окремо хотілося б відзначити ставлення до фанатів. Мені дуже подобається, як багато уваги приділяється взаємодії з аудиторією. Створюється відчуття справжньої спільноти, де слухачі є важливою частиною історії артиста. Це проявляється не лише через контент чи спілкування, а й через різні деталі — офіційні фан-клуби, членства, колекційні картки, фотобуки, lightstick’и та мерч. Усе це допомагає людям відчувати свою причетність до улюбленого артиста і створює дуже сильний емоційний зв’язок.
Не менш важливою для мене є сміливість експериментувати. У K-pop постійно змішують жанри, настрої та формати, не боячись виходити за межі звичних правил. Саме тому ця індустрія так швидко розвивається і продовжує дивувати.
Якщо подивитися на мої виступи, то можна помітити, що я справді надихаюся корейським підходом до хореографії та візуальною складової образів артистів. Іноді мене захоплює сенсове наповнення окремих пісень, які хочеться переслуховувати й аналізувати.
Але найголовніше для мене — надихатися, а не копіювати. Сила української музики полягає в нашій культурі, мові, досвіді та історіях. Ми можемо переймати дисципліну, увагу до деталей чи підходи до роботи з аудиторією, але водночас маємо розповідати світові власні історії й зберігати свою унікальність. Саме в цьому, як на мене, і народжується щось по-справжньому цікаве.
У чому, на твою думку, головний феномен K-pop: у музиці, візуальній складовій чи у відчутті приналежності до великої спільноти?
Я думаю, що тут неможливо виділити щось одне як головний феномен K-pop. Це не лише музика, не лише візуальна складова і не лише фан-спільнота. Усе це працює разом і підсилює одне одного, створюючи цілісний світ, частиною якого хочеться бути.
На відміну від багатьох західних артистів, де акцент часто робиться на конкретній особистості, у K-pop дуже багато уваги приділяється побудові цілісного образу. Корейська індустрія працює як надзвичайно складна система, де кожна деталь має своє місце. Саме тому її часто називають своєрідною «фабрикою зірок». Майбутніх артистів роками навчають вокалу, танцям, роботі з камерою, мовам, акторській майстерності та взаємодії з аудиторією.
Якщо говорити про гурти, то зазвичай кожен учасник має свою роль, характер і навіть певну функцію всередині команди. Але водночас усі вони працюють на один великий концепт, який простежується в усьому: від музики та кліпів до стилістики, мерчу й комунікації з аудиторією. Саме тому кожен реліз сприймається не просто як нова пісня, а як новий розділ великої історії.
Не менш важливою є й візуальна складова. Корейська індустрія однією з перших зрозуміла, наскільки сучасна аудиторія сприймає контент через образи та емоції. Саме тому кліпи, фотосесії, сценічні постановки й хореографія там часто мають не менше значення, ніж сама музика. Інколи людина може не знати тексту пісні, але пам’ятатиме її виступ або візуальний образ.
І, звісно, важливу роль відіграє відчуття приналежності до великої спільноти. Офіційні фан-клуби, членства, колекційні картки, фотобуки, lightstick’и, спеціальні додатки для спілкування з артистами, прямі ефіри та мерч — усе це створює набагато глибший зв’язок між артистом і слухачем. Після виходу пісні історія не закінчується — навпаки, вона тільки починається. Люди обговорюють деталі кліпів, шукають приховані сенси, чекають новий контент, концерти та наступні етапи розвитку улюбленого гурту.
Саме тому мені здається, що феномен K-pop не можна пояснити одним фактором. Це дуже вдале поєднання музики, шоу, історії, емоцій і людського бажання бути частиною чогось більшого. І, мабуть, саме ця здатність роками утримувати увагу та інтерес навколо однієї творчої ідеї зробила K-pop не просто музичним жанром, а окремим культурним явищем, яке сьогодні об’єднує мільйони людей по всьому світу.
Чи бачиш ти вплив K-pop на українську попмузику — у хореографії, візуалі, роботі з фанатами?
Якщо чесно, поки що я не бачу якогось масштабного чи прямого впливу K-pop на українську попмузику. Принаймні не настільки, щоб можна було говорити про формування окремого тренду. Найчастіше такі впливи помітні саме всередині K-pop спільноти — на фестивалях, конкурсах кавер-денсу, тематичних заходах або серед людей, які захоплюються корейською культурою.
Якщо ж говорити про українських артистів, то мені здається, що більшість із них все ж рухаються власним шляхом. Ми можемо надихатися окремими елементами — увагою до деталей, якістю перформансів, підходом до візуалу чи роботи з концепціями, — але поки що я не бачу, щоб хтось намагався повністю перенести корейську модель на український ринок.
І, можливо, це навіть добре. Українська музика зараз переживає дуже цікавий етап розвитку. Мене особливо надихає те, що навіть в умовах війни наша культура не зупинилася. Навпаки — українські артисти продовжують створювати нову музику, збирати концерти, виходити на міжнародні сцени й привертати увагу світу до України через творчість. За останні роки наша сцена стала набагато впізнаванішою, сміливішою та самобутнішою.
Мені здається, що головна сила української сцени саме в цій автентичності. Ми можемо вивчати успішні кейси інших країн, переймати окремі підходи до роботи, маркетингу чи взаємодії з аудиторією, але при цьому залишатися собою. Тому я б сказала, що сьогодні K-pop для української індустрії — це швидше джерело натхнення, ніж приклад для копіювання.
І, мабуть, саме так і має бути. Тому що світ уже має K-pop, а українська музика цікава саме тоді, коли вона залишається українською — зі своїм характером, історіями та унікальним голосом.
Який вплив ця культура має на твою творчість?
Якщо згадати мої перші роботи, то вплив азійської культури був набагато помітнішим. У той період я дуже захоплювалася як корейською, так і японською музикою, багато дивилася, слухала, аналізувала. Мені було цікаво експериментувати з образами, хореографією, візуальними рішеннями та підходами до створення музики.
Але з часом моє ставлення до цього змінилося. Сьогодні я вже не сприймаю K-pop як орієнтир, який потрібно наслідувати. Скоріше, це одне з джерел натхнення, яке допомагає подивитися на творчість під іншим кутом. Іноді достатньо побачити кліп, сценічний образ чи цікаву творчу ідею, щоб вона запустила власний ланцюжок асоціацій і вже привела мене до зовсім іншого результату. Тому сьогодні цей вплив став більш тонким і усвідомленим. Я можу надихатися корейською чи японською культурою, але завжди намагаюся пропустити це через власний досвід, свої емоції та свою культуру. Для мене важливо не повторювати чужі історії, а знаходити власний голос.
І, мабуть, саме це є найціннішим у будь-якому натхненні: коли воно не визначає тебе, а допомагає краще зрозуміти, ким ти є насправді як артист.
Якби тобі запропонували записати спільний проєкт із корейськими артистами, яким би ти хотіла бачити таке творче поєднання культур?
Мені завжди подобалися міжнародні колаборації, де артисти не намагаються підлаштуватися один під одного, а зберігають власну ідентичність. У K-pop є багато дуже вдалих прикладів таких робіт, але один з найулюбленіших прикладів – Dream Glow від BTS. Мені подобається, коли це не просто запрошений артист на один куплет, а справжній творчий діалог, де кожна сторона привносить щось своє.
Тому, на мою думку, це був би трек із корейським гуртом. У гурті кожен учасник має свій голос, характер і енергетику, тому така співпраця завжди звучить багатогранніше. Хотілося б, щоб і корейська, і українська сторона були рівноправними учасниками історії, а не просто гостями в пісні одна одної.
У K-pop давно органічно співіснують корейська та англійська мови. Думаю, було б дуже цікаво додати до цього ще й українську. Тоді трек став би не просто колаборацією артистів, а справжнім поєднанням культур.
Мені взагалі дуже подобається думка, що музика може знайомити людей із різними мовами та традиціями. Адже музика — це одна з небагатьох речей, яка справді не потребує перекладу. І якщо через одну пісню хтось у Кореї відкриє для себе українську культуру, а хтось в Україні — корейську, то це вже буде маленька перемога для обох сторін.
Чи є щось у корейській музичній індустрії, про що майже не говорять фанати, але що тебе особливо зацікавило?
Мені здається, одна з найцікавіших особливостей K-pop прихована не на сцені, а в тому, як індустрія будує зв’язок між артистом і фанатами ще до його офіційного дебюту. У багатьох випадках учасники майбутніх гуртів отримують своїх перших прихильників задовго до виходу першої пісні — через шоу на виживання, пре-дебютний контент або відкриту систему підготовки. Фактично фанати спостерігають за становленням артиста з самого початку його шляху і буквально ростуть разом із ним.
Для мене це було дуже неочікуваним відкриттям. Ми звикли, що артист спочатку випускає музику, а вже потім формує навколо себе аудиторію. У K-pop усе часто працює навпаки. І, мабуть, саме тому зв’язок між артистами та фанатами там настільки сильний — люди відчувають себе не просто слухачами, а частиною історії.
Ще одна річ, яка мене вражає, — це масштабний сторітелінг. У K-pop реліз часто є не просто окремою піснею, а частиною великого всесвіту, який може розвиватися роками через альбоми, кліпи, концепти та символи. Артисти залишають у відео приховані деталі, пасхалки, візуальні підказки та відсилання до попередніх релізів, а фанати потім буквально розбирають кожен кадр і будують власні теорії щодо розвитку історії.
Іноді складається враження, що ти стежиш не лише за музичним проєктом, а й за серіалом чи цілою кінофраншизою, де кожна нова глава відкриває нові сенси. Мені здається, саме ця увага до деталей і вміння створювати навколо музики цілий світ є однією з найцікавіших особливостей корейської індустрії.
Ти була в Кореї й детально вивчала тематику цього культурного феномену. Які три речі ти хотіла б запозичити для своєї кар’єри вже зараз? А що вже запозичила?
Після поїздки до Кореї я ще раз переконалася, що людей закохують не лише в музику. Їх закохують в історію, атмосферу, відчуття причетності та емоції, які артист створює навколо своєї творчості.
Якщо говорити про речі, які я із задоволенням запозичила б для свого проєкту, то перш за все це побудова спільноти навколо артиста. У Кореї фанати відчувають себе частиною великої історії. І це не лише про концерти чи нові релізи. Це про постійний діалог через спеціальні платформи на кшталт Weverse чи Bubble, прямі ефіри, ексклюзивний контент і можливість бути ближчими до артиста. Мені дуже подобається ця ідея, тому що музика завжди була для мене в першу чергу про людей.
Друга річ — це культура фанатських символів. Наприклад, знамениті lightstick’и, які давно стали невід’ємною частиною концертів. Мені дуже подобається, що це не просто сувенір, а символ приналежності до спільноти. Коли ти бачиш тисячі однакових вогників у залі, це створює неймовірне відчуття єдності між артистом і слухачами.
Щодо того, що я вже запозичила, то це, безумовно, любов до перформансу. Мені завжди подобалося, як корейські артисти працюють із хореографією та сценою. Саме тому в моїй творчості танець давно став важливою частиною виступів і деяких кліпів. Звісно, я не вважаю себе професійною танцівницею і чудово розумію, скільки років підготовки стоїть за рівнем K-pop артистів. Але мене дуже надихає ця культура постійного розвитку, коли ти ніколи не зупиняєшся і завжди намагаєшся стати кращою версією себе.
Водночас для мене все ще важливо не копіювати чиїсь шляхи. Я б хотіла бачити більше таких підходів в українській індустрії, але адаптованих до нашої культури, нашої музики та наших історій. Адже саме в цьому, на мою думку, народжується щось справді унікальне.
Чого українським артистам варто навчитися у Кореї, а що, навпаки, ніколи не варто переймати?
Мені здається, українським артистам точно варто повчитися у корейської індустрії довгостроковому мисленню. У K-pop дуже рідко все будується навколо одного хіта чи одного вдалого релізу. Там кар’єру вибудовують роками: послідовно розвивають навички, шукають власний стиль, працюють над впізнаваністю та стосунками з аудиторією. Це історія про системність, терпіння і розуміння того, що великі результати не з’являються за одну ніч.
Ще один дуже важливий урок, на мою думку, полягає в тому, що локальна культура може бути глобально цікавою. Ще двадцять років тому мало хто міг уявити, що корейська музика стане світовим явищем. Але корейська індустрія не намагалася стати американською чи європейською. Навпаки — вона зробила ставку на власну мову, культуру та ідентичність. І мені здається, це дуже актуально й для України. Особливо сьогодні, коли навіть попри війну українська музика продовжує розвиватися, знаходити свого слухача у світі та привертати увагу до нашої культури.
І ще один важливий фактор – це ставлення до професії артиста як до ремесла. У Кореї талант вважається лише відправною точкою. Набагато більше значення мають дисципліна, постійне навчання та готовність роками працювати над собою. Мені імпонує ця думка, тому що вона нагадує: за будь-яким успіхом стоїть не лише натхнення, а й величезна кількість щоденної роботи.
Але от чого, на мою думку, точно не варто переймати — це надмірний тиск на артистів і прагнення до недосяжного ідеалу. За красивою картинкою часто стоять виснажливий графік, величезна конкуренція та постійний психологічний тиск. Мені здається, що творчість має залишати людині простір бути собою, помилятися, змінюватися і рости. Тому дуже важливо знаходити баланс між професіоналізмом і власним благополуччям.
Напевно, саме цей баланс я вважаю найціннішим: переймати дисципліну, системність і повагу до своєї культури, але не втрачати свободу самовираження та людяність.
Чи правильно сказати, що ти просуваєш K-pop в Україні?
Не думаю, що буде правильно назвати мене людиною, яка просуває K-pop в Україні. Для цього є величезні фан-спільноти, організатори тематичних заходів, фестивалів, каверденс-команди та люди, які присвячують цьому дуже багато часу й зусиль.
Я скоріше поціновувач. Мені щиро цікава корейська музична індустрія як явище. Причому сьогодні мене цікавлять не лише самі артисти чи пісні, а й те, як працює вся система: як створюються проєкти, як формується аудиторія, як локальна культура змогла стати глобальним продуктом, який знають у всьому світі.
Колись це захоплення було більш емоційним. Зараз я дивлюся на нього вже й через призму власного досвіду артистки. Мені цікаво аналізувати вдалі рішення, спостерігати за трендами, за тим, як розвивається індустрія та як вона змінюється з часом.
Тому я б сказала, що не просуваю K-pop, а радше навчаюся у нього. Це те, що свого часу надихнуло мене ставити більше запитань про музику, творчість і сучасну культуру загалом. Іноді як слухачка, іноді як артистка, а іноді як людина, якій просто цікаво спостерігати за одним із найуспішніших культурних феноменів сучасності.
Яке майбутнє ти бачиш у цього руху в Україні? Чому він настільки популярний у світі? І якою ти бачиш себе в цьому русі?
Щодо майбутнього K-pop в Україні, мені здається, що ця культура вже давно знайшла свою аудиторію.
Якщо чесно, для мене найцікавішим періодом K-pop були приблизно 2016–2020 роки. Саме тоді з’явилося багато проєктів із сильними концепціями, цілісним сторітелінгом і дуже впізнаваною творчою ідентичністю. BTS, Stray Kids, EXO, BLACKPINK та багато інших гуртів не просто випускали пісні — вони створювали цілі світи навколо своєї музики.
Сьогодні індустрія стала ще більш глобальною і швидкою. З одного боку, це відкриває нові можливості для артистів. З іншого — іноді складається враження, що частина компаній занадто орієнтується на миттєві тренди та вірусність контенту. Через це деяким проєктам буває складніше вибудувати власну унікальну ідентичність або довгострокову концепцію.
Але саме ця здатність адаптуватися до змін і пояснює популярність K-pop у світі. Корейська індустрія дуже добре відчуває аудиторію, швидко реагує на нові тренди та водночас вміє створювати артистів, за розвитком яких хочеться стежити роками.
Що ж до мене, то я не бачу себе частиною K-pop руху в прямому сенсі. Я українська артистка і хочу створювати українську музику, розповідати власні історії та представляти нашу культуру. Але мені дуже подобається ідея творчого діалогу між країнами. Тому міжнародні колаборації, зокрема з корейськими артистами, були б для мене цікавим досвідом і можливістю показати світові українську музику ще ширшій аудиторії, адже музика — це одна з найкращих мов для знайомства культур.