Нова моторошна історія від Blumhouse та режисера-візіонера Лі Воннелла, творців культового трилера «Людина-Невидимка»!
Номінант на премію «Золотий глобус» Крістофер Ебботт у ролі Блейка — чоловіка та батька з Сан-Франциско, який успадковує віддалений будинок у сільській місцевості Орегону після таємничого зникнення батька. Оскільки його шлюб знаходиться на межі краху, він переконує дружину разом з донькою відвідати заміський маєток, аби відпочити від метушні міста. Проте спокій не триває довго: після приїзду на родину нападає невидима тварина, змушуючи їх замкнутися у будинку. Із настанням ночі Блейк починає дивно поводитись, перетворюючись на щось невпізнане. Тож його дружині доведеться обирати, чи істота у їхньому домі є більш небезпечною, ніж та, що поза ним.
Спеціально для Нового Каналу до прем’єри фільму підготували ексклюзивні подробиці зі зйомок.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Мабуть, ще жоден режисер не був таким сміливим і візіонерським у переосмисленні класичного монстра Universal, як сценарист і режисер Лі Воннелл. Його гіт 2020 року для студії Blumhouse «Людина-невидимка» з Елізабет Мосс у головній ролі перетворив роман XIX століття Герберта Веллса та горор XX століття на моторошну алегорію XXI століття про газлайтинг і домашнє насильство. І, безперечно, жоден інший режисер не мав кращої підготовки для переосмислення найзаплутанішої адаптації фільму про монстра — історії Вовкулаки.
«Те, що Лі Воннелл зміг зробити у «Людині-невидимці», було приголомшливим», — каже продюсер Джейсон Блум. «Він взяв інтимну історію про героїню, яка намагалася втекти від насильства, і розширив її до моторошного атракціону для аудиторії. Коли Universal запитали нас, яким було б бачення Blumhouse щодо «Вовкулаки», я знав, що Лі повинен очолити цей проєкт. Його неперевершена здатність знаходити жах у знайомих моментах дозволяє йому показувати горор, який не є фантастичним, а відчутний і реальний».
Стародавні історії про вовкулак або людей-вовків сягають своїм корінням майже настільки ж далеко, як і саме людство. Вони виникли з давніх легенд і були зафіксовані вже у 2100 році до н.е. Історії про лікантропію — перетворення людини на вовка — настільки глибоко вкорінилися у фольклорі Європи, що в XVI та XVII століттях навіть відбувалися судові процеси над «вовкулаками», які зникли приблизно в той самий час, коли почалися знамениті процеси над «відьмами» в Салемі. Вовкулаки з’явилися у романі Брема Стокера «Дракула» 1897 року та його оповіданні «Гість Дракули».
Вперше Вовкулака з’явився у фільмі 1935 року «Вовкулака з Лондона», а далі вкорінився в поп-культурі завдяки класиці Universal 1941 року з Лоном Чейні-молодшим у головній ролі. З тих пір цей персонаж з’являвся майже в кожному десятилітті й жанрі: від зловісного горору («Виття» 1981 року), боді горору («Американський перевертень у Лондоні» 1981 року), середньої комедії («Вовченя» 1985 року), до романтичного героя («Вовк» 1994 року з Джеком Ніколсоном) і до трагічного секс-символу для підлітків («Сутінки» 2008 року та їхні продовження).
«Ці класичні монстри залишаються популярними не просто так», — говорить Воннелл. «Вони настільки ж іконічні, як Майкл Джордан, Мерилін Монро, Чарлі Чаплін, Вінстон Черчилль — обличчя, які залишилися в історії. Мумія, Дракула, Людина-невидимка та Вовкулака — це своєрідний «Маунт-Рашмор» поп-культури. У них є щось настільки захопливе, моторошне і загадкове, що вони не можуть зникнути».
Однак, коли Blumhouse вперше звернулися до Воннелла з пропозицією переосмислити Вовкулаку для нового покоління, він був заінтрегований, але не впевнений чи хоче братися за цю історію. «Спочатку я сказав: «Ні. Я щойно закінчив роботу над «Людиною-невидимкою». Не хочу, щоб наступним проєктом був «Вовкулака», — говорить він. — Але потім я придумав підхід, з якого я міг би розпочати. Я мав обдумати це і знайти свій шлях у цю історію. Раніше образ вовкулаки завжди був пов’язаний із великою трансформацією, як у знаменитій сцені з «Американського перевертня у Лондоні». Вовкулака, створений Ріком Бейкером, був чудовим і є еталоном практичних ефектів. Це неможливо перевершити, тому я вирішив не намагатися вдосконалити це, а піти в абсолютно іншому напрямку».
Цей напрямок прив’язав історію і персонажів до реального світу. У процесі написання сценарію разом із Корбеттом Таком історія перетворилася на розповідь про Блейка Ловелла — чоловіка й батька, який намагається впоратися зі своїм важким минулим.
Коли Блейк дізнається, що його батько помер і залишив йому ферму Ловеллів, він і його дружина Шарлотта вирішують залишити міський ритм життя і переїхати в центральний Орегон. Але вночі після приїзду вони стикаються із загадковою істотою — ані людиною, ані твариною, яка загрожує зруйнувати їхнє життя.
Протягом ночі Блейк починає трансформуватися в щось невпізнаване. Але, на відміну від попередніх версій історії, Воннелл вирішив, що аудиторія буде змінюватися разом із ним. «Я почав думати про те, щоб показати трансформацію Вовкулаки з його власної перспективи», — говорить режисер. «Історії про Вовкулаку завжди говорили про прокляття, яке пробуджується під час повного місяця. Я хотів зробити з цим персонажем те, що Девід Кроненберг зробив із «Мухою». Він заглибився в суть історії, яка могла здаватися кумедною. Те саме зробив Джон Карпентер у фільмі «Щось». Ці фільми сприймають своїх монстрів серйозно, без натяків чи насмішок».
Дозволяючи аудиторії переживати трансформацію Блейка як з його власної перспективи, так і з точки зору його дружини та дочки, Воннелл зміг створити унікальну динаміку між героями. «Я уявив пару, яка більше не може спілкуватися одна з одною, і це стало переломним моментом для мене», — пояснює режисер. «Блейк слухає свою дружину, але буквально не розуміє, що вона говорить. Мені дуже сподобалася ідея змішати діалоги таким чином, щоб одні персонажі говорили так, ніби інші не можуть їх зрозуміти».
Як завжди, метою Воннелла було дослідити глибинну емоційну історію персонажів і побудувати жах на основі цих істин. Жах стає реальним для аудиторії, тому що, хоча ми ніколи не зустрічали справжнього Вовкулаку чи Людину-невидимку, ми впізнаємо людину всередині монстра. «Ти створюєш фільм, коли пишеш його», — каже Воннелл. «Зйомки — це вже інтерпретаційне мистецтво. Я слухав багато музики, коли писав сценарій, шукаючи емоційний шлях до історії. Я запитував себе: «Що викликає у мене мурашки? Що змушує мене плакати?» Через ці відчуття я знаходив суть фільму. Мій підхід — це позбутися зайвих деталей і знайти ядро того, що робить цих персонажів страшними. Якщо все зробити правильно, то за допомогою горору можна проникнути глибоко в підсвідомість глядачів».
Однак, щоб зробити все правильно, Воннелл потребував акторів, які могли б передати емоційну правду персонажів. І він знайшов цю правду у Крістофері Ебботі, Джулії Гарнер і Матильді Ферт. «Ми використовуємо протезний грим. Є багато елементів, які могли б виглядати безглуздо, якби ми не ставилися до них серйозно. Але кожного разу, коли я бачив Крістофера, Джулію та Матильду у сценах, вони вносили в них так багато себе. Це саме те, що потрібно для створення моментів людяності. Ви повинні вдихнути життя в слова» — пояснює Воннелл.
ЗАЧІСКИ ТА МАКІЯЖ
Дизайнерка зачісок і макіяжу Джейн О’Кейн («Вартові Галактики», «Володар перснів: Персні влади») та дворазовий номінант на «Оскар» візажист спецефектів Ар’єн Туйтен («Лабіринт Фавна», «Чаклунка: Повелителька темряви») створили унікальний образ Вовкулаки, який демонструє різні етапи трансформації Блейка. Ця трансформація включала використання різних лінз, ікла, пошкодженої шкіри та ран, які не загоюються, підкреслюючи поступову втрату Блейком людяності.
Режисер Лі Воннелл хотів, щоб фільм віддавав належне оригінальним майстрам макіяжу, які працювали над класичним фільмом Universal «Вовкулака» 1941 року з Лоном Чейні-молодшим у головній ролі. Макіяж для фільму створив легендарний Джек Пірс. «Якщо згадати образ, створений для «Франкенштейна» Бориса Карлоффа у 1931 році або «Вовкулаки» Лона Чейні в 1941 році, це були речі, які аудиторія ніколи раніше не бачила, — каже Воннелл. — Ці образи залишаються в пам’яті завдяки своїй вражаючій силі. Усі сучасні майстри монстрів живуть у тіні цих художників. Від Ріка Бейкера та Роба Боттіна до Стена Вінстона та Джека Пірса — усі вони створили щось геніальне, що закарбовується в пам’яті».
Інтуїція
Лі, О’Кейн і Туйтен швидко дійшли згоди щодо зовнішності істоти. «Ар’єн небагатослівний, — розповідає Воннелл. — Він сказав: «Я думаю, я знаю, чого ви хочете». Він пішов і створив модель, яка, щойно я її побачив, здавалася ідеальною. Я великий прихильник інтуїції, особливо у творчості. Я сказав: «Нічого не змінюйте». І цей образ майже не змінився».
П’ять етапів майстерності
Для макіяжу та протезів команда провела Крістофера Ебботта через п’ять етапів трансформації вовкулаки.
- Етап перший. Трансформація Блейка починається поступово. «Його шкіра стає блідішою, а потім набуває вологого, липкого вигляду, — розповідає О’Кейн. — Це може виглядати дивно, якщо нанести багато макіяжу для блідості, тому я пішла іншим шляхом. У нормальному стані я додавала Крістоферу Ебботту загорілий, здоровіший тон шкіри. А для переходу повернула його до природного кольору».
- Етап другий. «Цей етап займав близько двох годин роботи: ми додали легкі протези для щік, зубні вкладки, контактні лінзи, перуку, деталі для чола та шиї», — пояснює Туйтен.
- Етап третій. Блейк починає втрачати волосся, а його зуби змінюються. Його очі мутують, а груди та руки еволюціонують. «Це займало близько п’яти годин», — каже Туйтен.
- Етапи четвертий і п’ятий. Для цих етапів Ебботту доводилось сидіти в кріслі візажиста по шість годин. «На цьому етапі Блейк справді трансформується, — пояснює Туйтен. — На п’ятому етапі зуби та очі стають домінантними. Тут ми дійсно втратили Блейка як людину».
Командна робота
При таких масштабних трансформаціях візажист спецефектів ретельно готує актора ще до початку процесу. «Це трудомісткий і точний процес, який має виглядати бездоганно кожного разу, — пояснює Туйтен. — Це свого роду ментальний стан. Підготовка займає місяці, команда з 25 людей працювала в моїй студії, щоб усе було готове вчасно. Ми створили близько 650 протезів, включаючи руки, груди, підборіддя, щоки та вуха».
Гарний настрій
Крістофер Ебботт був вражений роботою Туйтена, О’Кейн і їхніх команд. «Ми проводили разом шість-сім годин, перш ніж я розпочинав зйомки, — каже Ебботт. — Це задавало тон і настрій для решти мого робочого дня. Вони були настільки талановиті, і мені пощастило, що ми могли жартувати, що робило цей важкий процес приємним і навіть веселим».
Талісман
Для мотивації та натхнення Туйтен привіз із собою на знімальний майданчик «Вовкулаки» талісман: кейс для макіяжу Джека Пірса, яким той користувався під час створення «Вовкулаки» у 1941 році.
Дивіться у кінотеатрах з 16 січня!