Ексклюзивне інтерв’ю з Райаном Рейнольдсом про фільм «Персонаж»: «Ви відчуєте те саме, що відчував я, вийшовши із «Назад у майбутнє»

Скучили за неймовірною харизмою Райана Рейнольдса? Тоді зустрічайте новий шедевр від актора – фільм «Персонаж». За словами виконавця головної ролі Райана Рейнольдса, жоден проект не захоплював його так сильно з часів роботи над «Дедпулом». Актор вважає, що це новий погляд на супергероя: цього разу він не одягнений в плащ і колготки. Про свого Персонажа, роботу над фільмом та улюблені ігри Райан Рейнольдс розповів ексклюзивно в інтерв’ю Новому каналу! Читай та купуй квитки у кіно!

– Що саме в оригінальному сценарії Метта Лібермана вас зацікавило?

– Я був у захваті від центральної ідеї: касир у банку, який усвідомлює, що він – другорядний персонаж жорстокої відеогри із відкритим світом (гри з рівневою структурою відкритого світу, який дозволяє гравцям переміщуватись у ігровому просторі та самостійно обирати місця, де саме вони хочуть грати – прим. Ред. )… мене це зачарувало. Я закохався у персонаж Ґая, який бажає стати творцем своєї долі, а також хоче відчути себе важливим. Я пам’ятаю, як негайно надіслав сценарій Шону Леві, тому що ми роками хотіли зробити спільний проєкт. Тривалий час я був його шанувальником, не лише у професійному сенсі, а й особисто.

– Розкажіть детальніше про свого Персонажа Гая.

– Гай справляє враження по-дитячому наївної людини. Кожен його день схожий на попередній. Він має непристойно оптимістичний характер, але згодом він зустрічає жінку Міллі/Молотову, яка допомагає йому подорослішати. Я вважаю, що багато хто може впізнати себе у цій ситуації. Міллі допомагає йому вирости у цікавий та нетиповий спосіб, і у результаті Гай розвиває здатність думати про себе та свободу волі. Гай виходить з тіні і розповідає про багато подій, які трапилися і продовжують відбуватися у світі, можливо, зараз навіть більшою мірою, ніж тоді, коли ми лише починали працювати над фільмом. Дуже рідко ти отримуєш сценарій або знаходиш персонажа, чий розвиток так виразно окреслений. Це те, що мені подобається у сценарії.

– Чому Гай у цій історії вдягнений саме у блакитну сорочку?

– Ідея блакитної сорочки належить моїй дружині. Вона не запропонувала власне блакитну сорочку, однак наштовхнула нас на цей символ. Я знімав фільм в Абу-Дабі і роздумував над тим, як можна зробити Гая більш реалістичним та приземленим для його світу, але водночас впізнаваним. Це складно втілити. Ми хотіли, аби він щодня змінював свій одяг, як типовий герой будь-якого іншого фільму, а потім Блейк сказав, що ми мусимо подумати про геловінський костюм. Деякі найліпші фільми породили образи для геловінських костюмів. Коли під твоїми дверима лунає: «Частування або смерть!», ти миттєво впізнаєш, у яких персонажів одягнені гості. Тож я продовжив міркувати про Гая з точки зору вимагачів солодощів, Геловіну та людей, які перевтілюються у героїв фільмів, і запитував себе: «Що може бути настільки ж добре впізнаваним?» І блакитна сорочка та штани кольору хакі стали таким образом. З того моменту ми припинили називати героя Гаєм і почали звертатися до нього як до чувака у блакитній сорочці, що є навіть більш типовим як на звертання до когось, хто не має внутрішнього світу чи ідентичності чи чогось, що відображає життєвий шлях.

– Гай – це персонаж відеогри. А ви сам великий фан відеоігор?

Я грав у відеоігри у дитинстві, але не можу сказати, що я виріс на цій культурі. Відеоігри прикольні, вони затягують. Я проводив час, граючи у Фортнайт, GTA і деякі інші жорстокі ігри з відкритим світом просто аби дослідити, як вони влаштовані. Мені вдалося усвідомити, особливо упродовж пандемії, що ігри поєднують доступність та відчуття приналежності до спільноти. Багато самотніх людей можуть пірнути у цей світ, який сам по собі є спільнотою і створює відчуття, що вони не самі. Це критично важливо для ментального здоров’я. Зараз я дивлюся на відеоігри абсолютно по-іншому, оскільки наш світ змінився, і геймерська культура викликає у мене виключно повагу.

– Окрім того, що ви граєте Гая, ви також є продюсером фільму. Вам подобається продюсування? Це те, чому ви хотіли б присвячувати більше часу у майбутньому?

– Мені подобається роль продюсера, але і роль актора теж, бо це більше схоже на ділові стосунки, і ти залишаєш знімальний майданчик, коли твої сцени відзняли. Хоча від продюсуванння я отримую більше задоволення. Окрім «Персонажа», я продюсував також ще два фільми: «Дедпул» та «Дедпул 2». Мені це до вподоби, бо відчуваю, що є партнером у креативному процесі. Я не уявляю, що має робити режисер, тож я повністю довірився Шону, і ми добре спрацювалися завдяки цьому… Це прояв взаємоповаги. По мірі того, як ти дорослішаєш, ти все більше цінуєш це на знімальному майданчику. Приходить усвідомлення, що ти працюєш з розумними людьми. Це не просто чувак, який приєднався до нас, аби фільм зірвав куш у касах… Це про наявність цінного досвіду. І це працює на користь тому, що глядач бачить на екрані. Я не можу оцінити з позиції акторського складу, але я можу чесно заявити, що ми вистрибували зі штанів, аби упевнитися, що наш знімальний майданчик – це місце, де кожен почуває себе у безпеці. Урок, який дався мені дорогою ціною, говорить, що не вийде бути хорошим чи великим, якщо тобі заборонено бути поганим. Я це засвоїв дуже добре. Знімаючи кіно, я хочу бути впевненим, що особливо молодші актори, почуваються у безпеці, аби бути крутими чи лажати, чи робити речі, які притаманні всім нам, однак без осуду, який перешкоджає креативному процесу. Деякі найліпші мої ідеї брали свій початок з нісенітниці і виростали з неї. Саме таку атмосферу на зйомках ми і хотіли створити. Я маю трьох доньок, тож зараз на дивлюся на сценарій іншими очима, у тому сенсі, що хочеться, аби у героях на екрані вони впізнавали себе. Однак потім ти розширюєш свій кут зору і починаєш думати про спільноти, нерепрезентовані у кіно, і людей, які упродовж усього життя не можуть впізнати себе у жодному персонажі. Це наштовхує на неочікувані висновки і змушує приміряти різні погляди на речі, що допомагає творити історії на екрані у різний спосіб, і я вдячний за цю оптику.

– Чому саме Шон Леві виявився ідеальним режисером «Персонажа»?

Я думаю, що він побачив в історії ті ж самі сенси, що і я. Я сумую за історіями про виконання бажань, і це стало поживою для роздумів. Гадаю, що на Шона історія справила таке ж враження. Ми знали, що попереду неосяжна кількість роботи, тож разом зі сценаристом Заком Пеном ми взялися пропрацьовувати кожну сюжетну лінію, аби переконатися, що у нас у голові склалася правильна картинка цього світу. Шон – це саме той чолов’яга, із яким хочеться створювати кіносвіти, не лише через його багатогранний досвід, а й майстерність. Ми стояли на плечах гігантів, оскільки нашою метою було справити враження схоже на те, яке дарував фільм «Назад у майбутнє», свого роду вічна класика кінематографу про виконання бажань. Ви можете подивитися його зараз і відчути точно те саме, що відчували у 1985, такий ефект характерний для більшості подібних фільмів. Ми хотіли наситити цю стрічку максимально можливою кількістю деталей та «пасхалок», тож під час повторних переглядів ви помічаєте щось новеньке.

– На вашу думку, як глядачі відреагують на «Персонажа»? Чому важливо подивитися його саме на великому екрані?

Ця стрічка схожа на спалах чистої радості у кінці дня. Коли ви вийдете з кінотеатру, ви відчуєте те саме, що відчував я, вийшовши із «Назад у майбутнє», коли я був малим хлопчиськом. Після перегляду я відчував справжній захват. Тільки спробуйте вийти з кінозали без широчезної усмішки на все обличчя. «Персонаж» – це саме те кіно, яке довго нам було потрібне. «Персонаж» є чуттєвим досвідом, і мені стає прикро від думки, що глядачі дивитимуться його не на великому екрані. Мені не терпиться, аби люди пережили досвід перегляду цього фільму у кінозалі, на великому екрані зі звуком, який відгукується вібраціями у грудях. Це значна частина досвіду. Цей фільм знятий із грандіозним розмахом, тому так важливо подивитися його саме у такому форматі.

Не пропусти фільм «Персонаж» у кіно з 12 серпня!