«Сьогодні вже недостатньо просто зняти хороший фільм»: кінорежисер Олексій Комаровський про нову реальність українського кіно

В ексклюзивному інтерв’ю для Нового каналу український режисер і продюсер Олексій Комаровський розповів, чому українське кіно ризикує загнати себе в пастку, якщо говоритиме лише про війну, як Netflix і Prime Video змінюють правила гри та чому режисери повинні відчувати не тільки сьогодення, а й запити майбутнього. Також він пояснив, чому справжній успіх дитячого кіно вимірюється не мільйонами в прокаті, а дитячими серцями.

Якщо порівняти українське кіно п’ять років тому і зараз — що змінилося найбільше: рівень виробництва, сценарії, акторська школа чи мислення самої індустрії?

Змінився глядач і його запити, тому й відповідно саме українське кіно. Змінилося мислення, теми, сенси, а ще більше — кут погляду. А виробництво просто наздоганяє. Нові часи — це завжди нові теми, і те, про що можна було мовчати п’ять років тому, зараз неможливо обійти. Але справа не тільки в темах — річ у тім, під яким кутом ми на них дивимось. Раніше було досить розповісти історію «як для українського кіно». Зараз потрібно розповісти її так, щоб вона витримувала будь-яке порівняння.

А ще з’явилися нові ресурси й нові можливості. Попри те, що український аудіовізуальний ринок досі залишається вразливим, цього року відбулася масштабна подія — найбільша державна інвестиція в культуру за всі роки незалежності. Програма «Тисячовесна», яку реалізують Міністерство культури у співпраці з Держкіно, Держмистецтв, передбачає 4 мільярди гривень на розвиток культури — кіно, серіалів, музики, візуального мистецтва, дитячого кіно та анімації. Це означає не лише більше проєктів, а й появу нових імен, нових історій. Як один з експертів цієї програми, до якої долучилися багато відомих професіоналів кіно та музичної індустрії, я вже бачу чимало справді оригінальних проєктів. А в серпні вже будуть оголошені стрічки, які будуть профінансовані. Тому, найближчими роками глядач отримає значно ширший вибір власного конкурентного продукту.

Після «Області Героїв» ви повернулися до жанрового та сімейного кіно. Чи було це свідомим рішенням як кінорежисера та продюсера — показати, що українське кіно не повинно асоціюватися виключно з війною?

Режисер чи продюсер мають відчувати не те, що потрібно людям зараз, а те, що буде потрібно через рік-два. Я відчув, що людям знадобиться добро, позитив і легкість — те, що не асоціюється з війною, а нагадує про життя, яке було раніше і ще обов’язково буде. Якщо індустрія говоритиме тільки мовою війни, вона ризикує звузити себе до однієї теми у світі, який хоче бачити нас ширше. Повернення до жанрового й сімейного кіно — це не заперечення війни, це доказ того, що в нас є життя і поза нею: гумор, дитинство, магія, звичайні людські історії. Українське кіно має право говорити про все, а не тільки про найважче.

Ваші фільми дивляться не лише в кінотеатрах, а й на Netflix та інших міжнародних платформах. Наскільки це змінює підхід до створення кіно ще на етапі сценарію?

Коли знаєш, що тебе побачить світовий глядач, який ніколи не був в Україні, — доводиться пояснювати менше, а показувати більше. Мої фільми виходять на Netflix і Prime Video, а також демонструються в кінотеатрах десятків країн світу, і це надихає мене рухатися далі. На етапі сценарію це змінює дуже конкретну річ: контекст, який своєму глядачеві можна не пояснювати, для міжнародного треба вбудувати прямо в історію, універсальну історію, зрозумілу будь-де, через дію, а не через репліку-довідку. Знайти цей баланс складніше, ніж писати «для своїх», зате результат витримує будь-яку аудиторію.

Як кінорежисер та продюсер, що для вас сьогодні є найбільшим показником успіху фільму: касові збори, міжнародні продажі чи культурний вплив?

Є фільми, успіх яких вимірюється касовими зборами, а є дитячі фільми, успіх яких вимірюється кількістю дитячих сердець.

Касові збори й міжнародні продажі — це дуже важливі показники. Без них кіноіндустрія не може існувати, і як продюсер я це чудово розумію. Для жанрового масового кіно каса часто і є головним критерієм успіху, як, наприклад, з фільмом «Коли ти вийдеш заміж?».

Але останній рік я відкрив для себе зовсім інший вимір — дитяче кіно. І тут працює дещо по іншому: тут успіх — це не лише кількість проданих квитків, а насамперед кількість дітей, які побачили фільм. На жаль, в Україні дуже багато дітей не можуть дозволити собі похід у кінотеатр або просто не мають до нього доступу. Тому сьогодні я працюю над тим, щоб мій дитячий фільм-фентезі «Хрещатик 48/2» прийшов до дітей усіма можливими шляхами — тому ми зробили національний безкоштовний Кінотур по дитячих таборах і центрах, в якому фільм подивилися тисячі дітей. Створили національну ініціативу разом з Міністерством культури та Держкіно «КІНО&КНИГИ» — коли дитяче кіно прийшло у бібліотеки країни. Понад 150 бібліотек протягом літа показують фільм «Хрещатик 48/2» всім охочим безкоштовно. А це близько 10 тис. дітей. І зараз ми працюємо над новою ініціативою «КІНО&УРОК» — коли наш дитячий фільм прийде в українські школи на початку навчального року.

Якщо сотні тисяч дітей побачать український фільм, якщо вони сміятимуться, переживатимуть, запам’ятають його героїв і понесуть ці емоції далі — для мене це і є справжній успіх. Бо в дитячому кіно головний показник — не касові збори.

Головний показник — дитячі очі й дитячі серця.

Який найбільший міф про українське кіно вам хотілося б нарешті зруйнувати?

Найбільший міф — що українське кіно нецікаве. Найкращий спосіб зруйнувати цей міф — не сперечатися, а знімати хороші фільми. І тоді глядач сам змінить свою думку.

Багато глядачів спекулюють порівнянням українського кіно з голлівудським, забуваючи й не повторюючи умови, ресурси, сторічний досвід їхньої індустрії. Це хибний шлях — не варто так робити. Краще дивитись на українське кіно з іншої позиції — просто обирати жанри, які тобі подобаються, а не хейтити заради хейту.

Українська кіноіндустрія значно різноманітніша: з’являються якісні комедії, сімейне кіно, фентезі, пригодницькі фільми, проєкти, які можуть бути цікавими не лише українському, а й міжнародному глядачу. На жаль, репутація українського кіно поки що змінюється повільніше, ніж воно саме.

Якби потрібно було описати сучасне українське кіно трьома словами — якими б вони були?

Амбіційне. Ризикове. Голодне.

Амбіційне — бо не боїться змінюватись і шукати нові території. Ризиковане — бо експериментує зі смаками глядачів і пропонує нові теми, мікси жанрів. Голодне — бо ще не наситилось, ще хоче довести і собі, і світу, на що здатне.