Зникнення рідної людини – один із найважчих досвідів, який можна пережити. У такій ситуації немає відповідей, немає завершення й немає можливості рухатися далі. Щодня доводиться жити між надією та страхом, чекати дзвінка або повідомлення, яке може змінити все. Як пережити, якщо рідна людина зникла безвісти, впоратися з тривогою та не втратити себе в постійному очікуванні? На ці запитання Новому каналу ексклюзивно відповіла психологиня Альона Запольська, методистка Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша».
Психологи називають зникнення близької людини «невизначеною втратою» (ambiguous loss) – одним із найскладніших видів горя. На відміну від смерті, така ситуація не дає психіці завершення, тому людина змушена одночасно жити з надією та страхом. Систематичний огляд 15 міжнародних досліджень показав, що родичі людей, які зникли безвісти, часто стикаються з посттравматичним стресом, депресією, хронічною тривогою та затяжними реакціями горя. Водночас рівень психологічного навантаження в багатьох випадках виявляється не меншим, ніж у людей, які пережили смерть близької людини.
Тому що психіка дуже погано витримує невизначеність. Коли немає відповіді, немає завершення й немає можливості ані оплакати втрату, ані повернутися до звичного життя. Людина ніби застрягає між надією та страхом.
У ситуації зникнення безвісти психіка постійно перебуває в режимі очікування: кожен дзвінок, повідомлення чи новина можуть змінити все. Це виснажує нервову систему значно сильніше, ніж ситуація, у якій є хоча б якась визначеність, навіть якщо вона болісна.
Найчастіше це стан хронічного внутрішнього напруження. Людина може постійно коливатися між надією та відчаєм, переживати сильну тривогу, провину, безсилля, злість або емоційне оніміння.
Часто виникають нав’язливі думки: «А раптом я щось не зробив?», «Можливо, треба було діяти інакше?». Організм постійно перебуває у стані підвищеної готовності до новин. Через це порушуються сон, концентрація та пам’ять, з’являється фізичне виснаження.
У таких умовах психіка буквально не має можливості не має змоги перепочити.
«Заморожене горе» або «невизначена втрата» – це ситуація, коли людина фізично відсутня, але психологічно ніби залишається присутньою. Немає ані підтвердження втрати, ані можливості повернути людину.
Через це процес горювання ніби блокується. Психіка не може перейти до проживання втрати, бо продовжує триматися за надію. Такий стан часто супроводжується хронічною тривогою, виснаженням, проблемами зі сном і концентрацією, а також труднощами з контролем емоцій.
Це одна з найважчих форм психологічного стресу саме через відсутність завершення.
У такій ситуації дуже важливо зберігати хоча б мінімальний зв’язок із власним життям. Психіка потребує не лише пошуку й очікування, а й базових речей: сну, їжі, відпочинку, людського контакту та руху. Люди часто відчувають провину за будь-яку спробу жити далі, ніби турбота про себе означає зраду зниклій людині. Але насправді виснаження не допомагає ні пошуку, ні самій людині. Підтримка себе в такій ситуації – це не слабкість, а необхідна умова психологічного виживання.
Повністю позбутися таких думок неможливо – психіка намагається знайти відповіді та підготуватися до небезпеки. Але важливо не залишатися з ними наодинці цілодобово. Допомагає повертати увагу до реальності через прості повсякденні справи, фізичну активність, дихальні практики та турботу про тіло. Також важливо обмежувати нескінченний моніторинг новин, адже нервова система не витримує постійного стану тривожної готовності.
Іноді психіці потрібен не пошук відповіді, а хоча б короткий досвід безпеки.
Найважливіше – не намагатися швидко позбавити людину її болю або знайти «правильні» слова. Людині в такому стані потрібні не мотиваційні фрази та не оптимістичні прогнози, а присутність і підтримка. Фрази на кшталт «думай позитивно», «тримайся» або «все буде добре» часто лише посилюють відчуття самотності, тому що людина не може відповідати цим очікуванням. Натомість краще сказати: «Я поруч», «Ти не маєш проходити через це сам або сама», «Тобі не потрібно зараз бути сильним». Іноді найбільша підтримка – це просто бути поряд без тиску та порад.
У ситуації невизначеності психіка особливо потребує відчуття структури та опори. Допомагають дуже базові речі: стабільний режим дня, достатній сон, регулярне харчування, фізична активність, дихальні практики та обмеження інформаційного перевантаження. Також важливими є підтримка інших людей, групи взаємодопомоги, психотерапія та можливість відкрито говорити про свої переживання.
Тривогу неможливо повністю прибрати, поки ситуація не завершилася. Але можна поступово зменшувати рівень внутрішнього перевантаження, щоб психіка не руйнувалася від постійного напруження.
Коли рідна людина зникла безвісти, найважче випробування це невідомість. Саме вона змушує психіку постійно перебувати між надією та страхом, виснажуючи емоційні ресурси. Важливо пам’ятати: турбота про себе, підтримка близьких і звернення по психологічну допомогу не означають, що ви перестали чекати чи втратили надію. Навпаки – це спосіб зберегти сили, щоб пройти через один із найскладніших періодів у житті.
У Центрі «Незламна» від Фонду Маша працюють групи психологічної підтримки для жінок, які переживають втрату або невизначену втрату через зникнення близьких безвісти, а також для жінок, які чекають на партнерів з війни. Заповнити анкету на безкоштовну психологічну підтримку можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd6s_nHBHg6qGPuoMT2E6jKb0vzlkPLUdnzwc1_JuuruBW89A/viewform
Фото iStock
Авторка Богацька Юлія