Актори «Перших ластівок» та зірки розповіли про свої шкільні роки та 1 вересня
Літо завершилося, і на календарі – 1 вересня. Хтось у цей день радіє, що не треба до школи, хтось, навпаки, сумує за уроками. Але одне ясно точно – школу ми ніколи не забудемо, адже там було стільки пригод!
Своїми спогадами та враженнями від школи з Новим каналом в ексклюзивному коментарі поділились актори серіалу «Перші ластівки» та зірки українського шоубізнесу.
Таїсія Щурук, «Перші ластівки» (Новий канал)
Акторка розповіла, що жодних страшних спогадів, пов’язаних із 1 вересня, в неї немає. Навпаки, лише смішні. Адже, наприклад, у початкових класах Тая навчалася у школі, де її мама була вчителькою фізкультури. І зазвичай усі діти дарували квіти вчителям, а їм із мамою доводилося нести їх до себе додому. Таким чином свято тривало й після уроків.
– Не скажу, що я дуже скучив за школою, адже, напевно, насамперед усі сумують за людьми. А з моєю найкращою подругою ми спілкуємося з 9 класу й досі. Взагалі, думаю, що сумувати за чимось не дуже ефективно, адже треба рухатися вперед. Те, що було – було, слід насолоджуватися тим, що зараз.
Саша Рудинський, «Перші ластівки» (Новий канал)
Саша був активною дитиною, тому не може сказати, що сумує за школою. Більше любив перерви, щоб побігати, ніж уроки, хоча при цьому навчався добре. Але якраз через поведінку Сашка батьків викликали до школи не один раз. Дійшло до того, що юного актора навіть вигнали після 8-го класу. Це один з найважчих спогадів Саші про школу.
– Просто накопичилося… Я багато бешкетував зі своїми друзями зі старших класів, постійно потрапляв у якісь халепи. Хлопці могли відмазатися, мовляв: «Це не ми. Нас там не було. Ви помилилися», мені ж із цим було значно складніше. З кольором волосся не пощастило! Всі знали: якщо десь щось затівається, і поруч крутиться хтось рудий – значить, це точно Рудинський (усміхається). Тому вчителі мені й сказали: «Сашко, треба тобі перейти на один рік в іншу школу. Якщо хочеш чогось досягти, слід міняти оточення». Було прикро. Я не розумів, чому маю перейти в іншу школу. Вважав, що це несправедливо, учні думали так само. Вони цілу петицію склали, ходили й збирали підписи по всіх класах. Це, звісно, не допомогло, але мені було дуже приємно, – розповідає актор.
Проте такий крок учителів та батьків навіть пішов Саші на користь. Він став самостійнішим, ні на кого не сподівався, тим більше, на друзів.
– Навчався там рік, а потім повернувся до рідної школи. Незабаром у Миколаєві відкрили театральний коледж. Мені сказали: «Прийдеш до нас – і ми одразу тебе заберемо». За підсумками творчого конкурсу, я був у рейтингу на першому або другому місці. Вступив туди, відучився два роки. А після 11-го класу поїхав до Києва і вступив до театрального вишу, – поділився актор.
Вадим Яцун, медійний фотограф
Для зіркового фотографа перше вересня – зовсім не свято, а навпаки – страшна подія.
– У мене такі почуття з’явилися з роками. Я був хлопчиком із тонкою душевною організацією в місті металургів, не можу сказати, що не впорався з цим, але холодок по шкірі від слова «школа» в мене досі, – розповів Вадим.
Фотограф трохи сумує лише за початковою школою, адже там, за його словами, була чудова перша вчителька, яка творчо підходила до кожного уроку.
– Через багато років ми іноді телефонуємо одне одному. Тетяно Петрівно, вдячний вам за те, що ви є! Проте я нізащо б не повернувся до школи. Пам’ять стерла майже всі мої спогади. Довго не міг зрозуміти, чому. Мабуть, для мене це був дуже травматичний досвід.
Ольга Чернишова, гурт [О]
У Олі залишилася нереалізована мрія дитинства. Мабуть, кожен пам’ятає таку традицію – 11-класник брав на плече маленьку дівчинку, яка дзвонила у дзвоник, це символізувало початок нового навчального року. Так от, Оля завжди мріяла, щоб цією дівчинкою стала вона. Проте через високий зріст її не взяли.
– За школою не сумую, хотілося якнайшвидше вибратися звідти. Але сумую за деякими вчителям. Хочеться їх побачити й подякувати.
Амадор Лопес, співак, хореограф
А от у Амадора від школи залишились тільки класні емоції. Для хореографа то були найкрутіші часи, і він шкодує, що зрозумів це лише з віком.
– Тому завжди і кажу всім учням: «насолоджуйтеся, поки є можливість»! Якщо чесно, я б хотів повернутися хоча б на тиждень. Завжди був відмінником і прикладом для всіх, а от зараз думаю, що треба було все-таки додати трохи «перчинки» в мою поведінку, щоб було веселіше, – поділився хореограф.
Та, звісно, як у «хорошого хлопчика» в Амадора є свій страшний спогад про перше вересня, день, коли він запізнився.
– Я ненавиджу запізнюватися з самого дитинства, та й завжди, особливо на важливі заходи. Намагаюся приїхати вчасно. В цей день на чолі всіх учнів мені потрібно було співати гімн Венесуели, я починав, а решта підхоплювали. Через те, що приїхав за 30 секунд до виходу, почалися страшні нерви, і я переплутав куплети. Сам був шокований, але співав так упевнено й гордо, що абсолютно всі засміялися, зрозуміли мою помилку, але пробачили мені за мою впевненість і почали співати зі мною! – розповів Амадор.
А до якого табору належиш ти: сумуєш за школою чи мрієш більше ніколи туди не повернутися?
Фото – iStock
Читай також:
Новий альбом Каньє Веста зник зі всіх платформ: причина та рекорд репера
