Українська журналістка з афганським корінням Раміна Есхакзай стала обличчям нової кавер сторі Harper’s Bazaar Україна. Це її перша велика fashion-зйомка після резонансного спецвипуску про Афганістан. Повернення Раміни до fashion-кадру виглядає символічним: після теми війни вона обирає інший спосіб говорити про силу – тихіше, стриманіше, але не менш впевнено.
На обкладинці журналістка постає у темній бордовій сукні, нагадуючи, що розкіш може бути тихою. Ця стриманість не випадкова. У житті Раміни немає місця зайвій публічності чи слідуванню чужим правилам. Вона говорить лише тоді, коли є сенс, і не боїться відвертості – але її прямота завжди має межі безпеки та захисту близьких. Там, де більшість обирає мовчати, вона обирає відповідальність.
У розмові з головною редакторкою Harper’s Bazaar Україна Іриною Татаренко Раміна ділиться поглядом на життя та роботу без прикрас: про силу жіночності і силу слабкості, про маскулінність у поведінці, про відчайдушність як професійний інструмент, про унікальний досвід Афганістану, про мрію взяти інтерв’ю у Кевіна Спейсі та про жорстокі наслідки культури «cancel», за яку ніхто не несе відповідальності.
Зйомки проходили в Сінтрі – містичному містечку поруч із Лісабоном, серед густого лісу, скель та океанічного узбережжя. На узбережжі Адрага, за двадцять хвилин від мису Рока, найзахіднішої точки Європи, Раміна позує у рожевій сукні від українського бренду J’amemme – моделі Cloud, представленій на Тижні моди в Нью-Йорку. Плісована тканина ручної роботи додає образу легкості та витонченості. Інший образ – бежевий костюм від MYxMY, де асиметрія та подовжені рукави створюють скульптурний силует, а прикраси від Grains de Verre підкреслюють ручну роботу, яка так близька журналістці, що звикла «створювати» матеріали власними руками.
Вона говорить про дуже особисте: «Для мене ця подорож про повагу і цікавість до батьківщини мого батька». Афганістан, який у світі часто звучить як суцільна війна, для неї став місцем зустрічі з минулим, яке раніше було недосяжним. Вона описує цей шлях як момент внутрішнього переродження, який залишиться з нею назавжди:
– Це історія, про яку я колись розповідатиму своїм онукам. Про те, як не варто втрачати шанс, коли життя раптово дає «щасливий квиток». І про віру в себе, навіть тоді, коли від страху підкошуються ноги.
У фрагменті інтерв’ю вона продовжує цю думку ще гостріше. На питання, хто б мав постукати до неї після розмови, вона відповідає: «Кевін Спейсі». Її вибір символічний: видатний актор, якого «відмінили», виправданий у суді, але не у суспільстві. На відміну від Джонні Деппа, йому не вдалося повернутися. У цьому зчитується її професійна філософія: публічність не завжди справедлива, і правда не завжди повертає репутацію.