«Чудік»: «У другому полоні вже не було мрій. Це місце, де мрії вмирають»
На YouTube-каналі журналістки Раміни Есхакзай RAMINA вийшло велике інтерв’ю з колишніми військовополоненими – Євгеном Чуднецовим на позивний «Чудік» та Андрієм «Муком», які двічі пережили російський полон.
Авторка проєкту зізнається, що воліла б не створювати подібний контент узагалі, якби це не було частиною нашої реальності. Але сьогодні важливо висвітлювати злочини російських окупантів, тож на каналі виходять і такі випуски.
Чудік провів у полоні майже чотири роки. Вперше потрапив до рук окупантів у 2015 році під час боїв за Широкине, вдруге – у 2022-му, після виходу з «Азовсталі». Мук провів у полоні понад два роки, пройшовши фільтраційні табори та російські тюрми.
У новому випуску прозвучали свідчення про умови утримання, тиск, катування, фільтраційні процедури, примус, побут у колоніях і особисті історії виживання. «Чудік» і «Мук» говорять про реалії полону, досвід повернення, виклики для ветеранів, реабілітацію, переосмислення життя та майбутнє України.
Під час бесіди «Чудік» розповів про два полони та досвід бойового медика, а також про те, як країна має діяти у періоди «затишшя» між фазами війни. «Мук» про реінтеграцію, сім’ю, цінності, роль і відповідальність суспільства перед військовими….
Чудік про перебування у другому полоні
Я відчув різницю між росіянами і «денерівцями». Росіяни, звісно, виграли з величезним відривом у жорстокості, такій тупій, безглуздій жорстокості. У катуваннях і знущаннях вони дадуть фору будь-кому.
Якщо допит – це про отримання інформації, то все, що треба, вони вибили за перші два тижні. Але це продовжувалося весь строк. Може вже під кінець трохи рідше, не три рази на день, а кілька разів на тиждень. Хоча навіть коли «не били», щоденні перевірки були обов’язковим приводом отримати по ребрах або по ногах. Навіщо, я не знаю.
Я для себе зробив висновок, що їм просто дали «зелене світло». Причому дали ще в Оленівці. Під кінець нашого перебування в Оленівці їм дозволили все: знущання і катування. Тих, кого забирали на ДІЗО, катували в першу чергу струмом. Там і підвішували, і били…
Чудік про те, про що можна мріяти в полоні
Там є три речі, про які взагалі можна мріяти. Перше – щоб сьогодні не катували. Друге – щоб була ціла буханка хліба, а не четвертинка. Все. Інших думок немає. І ще щоб не було так холодно, бо взимку це дуже виснажує. У другому полоні вже не було мрій. Це місце, де мрії вмирають.
Мук про те, які знущання пережив у полоні
Тебе б’ють просто завжди. Якщо забрали на допит, ти отримуєш дорогою туди, поки чекаєш, на самому допиті й дорогою назад.
Бували дні, коли виводили зранку і повертали вже після обіду. Хоча вони самі йшли їсти, нам це давало “перерву”, якщо це так можна назвати. Тебе заводять у камеру, можуть побити, ти намагаєшся щось з’їсти, перевести дух, і знову відкривається дверний замок, знову кроки по коридору. Усі в камері тільки слухають: кого зараз заберуть.
Про нелюдські утримання у полоні
Видавали зеківську робу, шкарпетки і труси, і так ходили. За рік мені один раз змінили шкарпетки, вони вже трималися на нитках і не налазили на мою маленьку ніжку. Труси – так само. Після «бані» вони просто розлазилися.
Прати нічим, тазик холодної води, а з милом постійні перебої, його могли не видавати взагалі. Зубні щітки і пасту почали давати не одразу, пройшов місяць чи два, тільки тоді з’явилося. Навіть з туалетним папером у них були перебої. Утримували нас не в якихось спеціальних закладах, а в звичайних СІЗО і тюрмах. Умови там жахливі. Вікна продуває, взимку холодно. У хлопців в камері рама випала, їм принесли якісь ватні затички. Воно все одно продувало. На тобі труси, носки і холодна роба, і все.
Чудік про те, які дії цивільних можуть нашкодити колишньому військовополоненому
Залежить від людини. Я можу прямо відповісти майже на будь-яке питання. Якщо не хочу – скажу: «Відчепись». І все. Але деяких сильно чіпляє. От питання про гроші: «Вам же там платили».
У нас є одна проблема у пересічного громадянина: вони хочуть, щоб солдат був голий, босий, голодний, щоб його можна було пожаліти, дати дві гривні і відчути себе величним. А коли солдат отримує гідне забезпечення, має житло чи машину, то починається: «А ви ж зарабатываете там…». Ну таке.
Чудік про те, яким бачить майбутнє України
Весь можливий час, будь-яке перемир’я чи затишшя треба присвятити тому, щоб перепідготуватися, наростити міць.
Не забити і думати, що росія не нападе. Навіть якщо все затихне, вона нападе. Пройде два роки… скоріше за все не два, а близько п’яти, і вона знову нападе. Я в цьому абсолютно впевнений. Навіть якщо за цей час вмре путін, проблема не тільки в путіні. Проблема в ієрархії, в структурі, яка там побудована. Поки весь цей колгосп не рухне, а марно сподіватися, що він рухне миттєво, треба готуватися і не бути такими безоглядними.
І ще дуже важливий момент: коли все затихне, це не буде час, коли можна буде видохнути. Це буде час, коли навпаки треба буде напрягтись. Зробити нормальне суспільство і сильну, боєздатну армію.
Мук про жагу до життя після полону і переоцінку цінностей
Дуже хотілося бути якось сім’єю, так, і довести сім’ї, що я це розумію. Так, я багато часу пропадав – війна, служба. Але тепер хочеться більше приділяти уваги саме сім’ї, відпочинку, бути ближче.
Не так, що приїхав у відпустку, повалявся десь на пляжі – і все. А щоб поїхати кудись, побачити щось, отримати емоції. Саме жити.
Я зрозумів одну річ: якщо хочеш щось купити і маєш можливість – треба робити це зараз. Бо в один момент все може зникнути. У нас так і сталося. Я, наприклад, не їв солодощі – от хлопці розказували, а я думав: «Чому я не спробував? Був же шанс». Суші я до повернення теж не пробував. Приїхав – спробував. Нормальна річ. Можна їсти.
Зараз я більш відкритий до нового. Більше пробувати, не зациклюватися на тому, що «я цього не буду», «я не знаю», «це дивно». От ми з’їздили сім’єю на каток. Я не вмів кататись. Ну і що? Поїхав, покаталися. Було класно.
Чудік про те, що може робити суспільство, щоб підтримати військових і наблизити перемогу
Якби закінчення війни залежало тільки від однієї сторони – вона б уже закінчилася. Що ти можеш робити, коли в тебе такий сусід? Єдине – донатити. Якщо ти можеш – іди добровольцем. Обери собі підрозділ і йди добровільно. Поки ти на «гражданці», хоча б пройди курси тактичної медицини. Це актуально навіть якщо не збираєшся в армію. Бо прильоти є і по Києву, і по Львову – ми бачимо. І не бути байдужим. Не можеш донатити, піди здай кров на донорство. Твої 400мл когось врятують. Не обов’язково військового, може цивільного. Може тебе завтра, коли тобі руку відірве від шахеда. Треба бути небайдужими.
Чудік про мрії і плани на майбутнє
Звісно, хочеться, щоб закінчилася війна. Але щоб вона закінчилася так, як ми хочемо. Мрію побудувати потужний медичний батальйон. Щоб наші поранені бійці отримували якісну медичну допомогу, одужували і швидше поверталися в стрій. Ми зараз розширюємо нашу медичну службу. І у нас працює, і буде покращуватися служба супроводу.
