CiAgICAgICAgICAgICAgPGRpdiBjbGFzcz0iYWRzLW91dHN0cmVhbSI+CiAgICAgICAgCQkJCTxkaXYgY2xhc3M9ImNlbnRlciI+CiAgICAgICAgCQkJCQk8c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMzE3IiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1mb3JtYXQ9ImZ1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLXNpdGVfaWQ9Ik5vdnlfRnVsbHNjcmVlbiIKICAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9Im5vdnkudHYiCiAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgICAgICBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4KICAgICAgICAJCQkJPC9kaXY+CiAgICAgICAgICAgICAgPC9kaXY+CiAgICAgICAgICAgIA==

Катерина Сенченко

ПРО СЕБЕ

«Твою б енергію, та в потрібне русло!» – вперше цю фразу промовила моя мама, коли я щойно навчилася повзати. Ставши на ноги, відразу побігла. В улюблені татові скляні двері. Носом. Тричі. Тоді тато задумливо погодився з мамою. Гальмувати (у всіх можливих сенсах) я навчилася значно пізніше. «Твою б енергію, та в потрібне русло!» – ця фраза естафетною паличкою передавалася кожному, з ким мене на швидкості зіштовхувала доля. Те саме русло довелося копати довго. У школі енергія виливалася у спонтанні перфоманси з пародією на Джима Керрі. Фізруку було прикро, а одноліткам – весело. Потім сльозами на випускному іспиті з біології: «Я знаю на 12! Хочу відповідати без черги, не губіть мою кар’єру ветеринара!» А потім у вокальні експерименти на сцені Станкобудівного технікуму. Так, вийшов у результаті не ветеринар, а технік-конструктор верстатів з другим розрядом токаря (не питайте). Потім в Одеському політеху з мене чотири роки кувався журналіст-культуролог, а оперна співачка в Одеській музичній академії – рік. Одночасно з навчанням в 2009-му мене затягує в журналістику. У перший же день співробітники одеського телеканалу «Круг», приймають 18-річну стажерку за ревізора від мера міста. Після кількох моїх конфліктів з дверима в монтажку розуміють, що тривога помилкова. Гіперактивній дівчині дають прізвисько Сенч. Здається, це ім’я в поєднанні з лютою енергією і прорубало моє кар’єрне русло, через пару років привівши до жанру журналістських розслідувань. Співробітники мого наступного каналу, які вирішили зварганити відео про колектив, тицьнули в мене мікрофоном і запитали, про що я мрію: «Щоб кожен мій день не був схожий на попередній, і щоб це все приносило іншим користь!» Збулося! За час роботи на різних проектах я з камерою в зубах була м’ясником, технологом молочного цеху, кухарем, дигером, польським грибником, перелазила в бараки до біженців у Берліні… Усього за 7 років роботи перераховувати не буду, ви почнете позіхати. Щось, звісно, змінилося. Подорослішавши, навчилася аналізувати великі потоки інформації, тихіше розмовляти, слухати і чути, переконувати опонентів і… гальмувати перед дверима.

ПРО ПРИХІД НА НОВИЙ КАНАЛ

Новий – моя стабільність і різноманітність моя. За кілька років роботи на каналі я змінила 4 міста, 2 країни, 3 мови, 2 проекти, навіть занурилася з головою в іншу професію. Та хоч як мене кружляло, коли пише редактор: «Сенч, у нас тут тема для тебе в Європі!», єдине, що мене цікавить, це яке завдання, і коли дедлайн. З 2013-го року я була власкором НК в Одесі, але мене швидко забрали до Києва, і двох місяців не минуло. Ще через два роки я поїхала у Польщу і почала представляти Новий там. Думаю, якщо моє русло колись проляже хоч у Південну Африку, для Нового каналу і я в Ботсвані нарию потрібний матеріал. Любов, що поробиш. :)

ПРО ПРОЕКТ

«Заробітчани» – це проект про те, що займає десь відсотків 60 життя кожної людини. Про роботу. Про те, чому ми себе присвячуємо, чому віддаємо єдиний непоправний ресурс – час. Це вже точно проект не про подорожі, швидше, про відмінності між людьми і їхнім ставленням до роботи в різних куточках нашої планети.

Завдяки «Заробітчанам» мені вдалося побачити залаштункове життя Португалії, Норвегії, Греції, Фінляндії (список довгий) і показати його нашим глядачам. І, ні, я б не хотіла поміняти Україну на іншу країну. У мене був такий досвід – я три роки жила і навчалася в Польщі, бачила життя у безлічі інших країн. І зрозуміла – ми не цінуємо те, що маємо. Якщо коротко, то в Україні мені круто! Тут розвинене креативне мислення, є свобода, багато талановитих людей, перспектив і красот. При цьому всупереч загальноприйнятим закликам, я б нікого не стала відмовляти спробувати пожити в іншій країні. На багато речей розплющуються очі, розширюється світогляд, відразу років на 10 дорослішаєш мозком, розбиваються рожеві окуляри. Але пізнання, особисто для мене, – єдино важливий сенс життя. Тому проект «Заробітчани» я вважаю не просто черговим розважальним шоу для тих, хто сідає вечеряти. Для мене це спосіб краще зрозуміти життя без гриму і прописаного сценарію, адже все, що там показано, ми випробували на собі і прожили по-справжньому.

ПРО ВІДПОЧИНОК

Коли зовсім накриває, я малюю акрилом і бігаю по 10 км. Або просто купую квиток куди завгодно і знайомлюся з людьми, користуючись каучсерфінгом. Це заряджає. На шляху зустрічається багато людей-батарейок – відкритих, мудрих, кумедних, глибоких, консерваторів і хіпі, музикантів і інженерів. Після такого повертаєшся і думаєш: «Давайте найважчу тему! I can manage it!». Коли відкриваєш собі очі на світ, на що здатні люди в різних країнах і сферах, будь-які особисті проблемки і внутрішні суперечності здаються дурістю. Люди надихають!

ПРО ХОБІ

Я фотограф. Не думаю, що це можна назвати хобі, це друга професія. Мистецтва фотографії я навчалася у Вроцлаві, і маю намір навчання продовжувати. У планах – створення кількох фотопроектів. Мене дуже надихають люди, щиро люблю і селюків і принцес, грубіянів і тихонь, дідусів та юних бунтарів. Вони прекрасні. Як їх можна не фотографувати?

ПРО ОСОБИСТЕ

На цьому фронті тихо теж не буває, але такі баталії волію вважати військовою таємницею.

Зріст: 172 енергійних сантиметри

Колір волосся: блондинка, але не фанатична. В анкеті ж є фото?

Улюблені страви: обожнюю їсти авокадо ложечкою, посипаючи м’якоть сіллю. Хоча, з моїм темпом життя рідко доводиться вибирати. Та я переконана вегетаріанка, завдяки «Таємному агенту», до речі. Ось так попрацюєш жиловницею в обробному цеху, вжух – і вегетаріанка!

Улюблені напої: нікуди без води з лимоном, мате люблю і чорний чай із м’ятою. О! Є ще такий зелений чай, «Сенча» називається, його п’ю не лише через назву.

Улюблені книги, автори: книги Харукі Муракамі можу перечитувати по кілька разів, і все одно дивуватися свіжості складу старого японця. Довлатова дуже люблю, думаю, якби він був живий, я б його знайшла і поцілувала в бороду.

Взагалі, авторів і книжок багато, перераховувати детально не буду, таки почнете позіхати. :)

Улюблені пісні та виконавці: я навчалася 8 років у музичній школі по класу фортепіано, тому Ludovico Einaudi при зустрічі я б теж захоплено поцілувала в лисину. Взагалі, жанр не має великого значення. Якщо трек створений не лише для того, «щоб продавалося», а на автора справді натхнення зійшло – це помітно.

Домашні улюбленці: та які домашні улюбленці? У мене з речей-то залишилася знімальна апаратура і рюкзак із найнеобхіднішим. Думала завести собі мишку-мандрівницю, але боюся, що постійно перетинати з нею кордон буде проблематично.

Що завжди бере на зйомку: упевненість у собі. Без неї гаплик. Серйозно.

Мрія: організувати агентство фотохудожників-документалістів.

Життєве кредо: «Геть страх. Ти або щось робиш, або ні»