Мовний бар’єр: чому деяким українцям важко перейти на рідну мову, і як це зробити

Здається, що через два роки з початку великої війни всі українці мали б розмовляти українською. Та якщо одним перехід дався легше, то перед іншими ніби стоять бар’єри, перескочити які немає сил. Психологиня «Фонду Маша» Катерина Тімакіна розповідає, чому деякі українці продовжують розмовляти російською. І що все ж таки робити, щоб перейти на рідну мову.

Річ у тім, що наш мозок пам’ятає певні речі або події тією мовою, якою вони відбувалися. І якщо з народження ви розмовляли російською, то хоч як би вам хотілося прокинутися й почати думати, пам’ятати  і говорити чистою українською – зробити цього ви одразу не зможете. Бо перепрограмувати мозок – це складна робота.

– Наші спогади закладаються на дуже глибоких шарах особистості. Наш мозок записує їх надзвичайно складним чином, формуючи цілі пласти нейронних мереж з образів, фраз, почуттів щодо кожної окремої події чи об’єкта, – пояснює психологиня «Фонду Маша» Катерина Тімакіна. – А ще ми пам’ятаємо тією мовою, якою робили це вперше. І якщо бабуся казала «калідор», то в дорослому віці ми будемо знати, що правильно казати «коридор» або «передпокій», але щоразу, коли чутимемо або промовлятимемо це слово, будемо згадувати бабусин голос та всміхатися. На жаль, ці пласти пам’яті неможливо змінити просто за нашим бажанням. Але це реально, якщо послідовно «перезаписувати» їх тією мовою, якою ми обираємо думати й говорити.

Що робити?

Знаєте, що таке нейропластичність? Це здатність мозку змінюватися та адаптуватися протягом життя. Кожен з нас має здатність до нейропластичності, і саме це забезпечує нам можливість навчатися та здобувати навички. Цей процес дозволяє нам навіть у 70 років навчитись водити авто чи вивчити китайську каліграфію.

Проте щоб запустити нейропластичність та замінити пласти пам’яті з одного на інший, треба, щоб мозок перебував у спокої та достатній безпеці, аби перейти з режиму виживання в режим розвитку.

– Адже коли в нас горить хата, ми не починаємо в ній ремонт. Так само й зараз, ми знаходимось в такому сильному режимі виживання та гіперзбудженні, що зусиль на осмислений перехід на іншу мову просто немає. Це справді дуже енерговитратна робота для мозку – перезаписати всю базу знань та навичок іншою мовою. Навіть якщо вона бажана й відповідає цінностям і вибору людини.

Отже, ми пропонуємо запускати процес нейропластичності поступово.

1. Найголовніше, з чого треба почати перехід, це розуміння та обґрунтування для себе, чому вам це потрібно. Які ваші цінності відображає ваша мова. Як вона ідентифікує вас. Яке майбутнє ви хочете для своєї країни.
2. Відмовтеся від російського контенту. Якщо музика – то українська, якщо фільми чи серіали – то з українським дубляжем, якщо YouTube, то український. Видаліть російську клавіатуру на телефоні та встановіть українську. Вам треба оточити себе мовою та поступово занурюватися в неї.
3. Якщо ви соромитеся говорити українською, почніть нею писати й читати. Переведіть всі переписки в месенджерах чи листування на українську.
4. Заручіться підтримкою близьких. Попросіть не сміятися з вас, не виправляти, коли щось неправильно скажете, та не підколювати. Навіть якщо ваше оточення говорить російською, це не значить, що ви не можете говорити українською. І що вони не приймуть ваш перехід. Більше за те – ви можете стати прикладом та поштовхом для інших говорити рідною мовою.
5. Домовтеся з домашніми про «розмовні клуби». Почніть з 15 хвилин на день, коли вдома спілкуєтеся українською, потім збільшуйте час занять.
6. Переходьте на українську зі всіма новими знайомими чи колегами. З ними у вас немає «мовної історії», тому психологічно вам буде легше почати говорити.
7. Так само з подорожами. В поїздках ми можемо бути трохи іншими, приміряти на себе нові ролі. То ж спробуйте роль україномовного українця. Впевнені, вам сподобається!

Шлях здолає той, хто йде. Все обовʼязково вийде!