«Після побиття я боялася повертатися до школи»: інфлюєнсерка та модель вперше розповіла про пережите насильство в підлітковому віці
Українська модель, інфлюенсерка та громадська діячка Катерина Білик, яка сьогодні має багатомільйонну аудиторію в соціальних мережах, поділилася особистою історією, що ледь не змінила її майбутнє. До Міжнародного дня протидії насильству та булінгу в закладах освіти, який щорічно відзначається у перший четвер листопада (у 2026 році це 5 листопада) вона розповіла про жорстоке побиття групою дівчат (20 дівчат), страх повернення до школи та роль матері, завдяки підтримці якої змогла продовжити навчання.
Ця історія сталася влітку, коли Катерина щойно закінчила дев’ятий клас. На той момент вона навіть не могла уявити, що звичайна підліткова сварка з найкращою подругою матиме настільки серйозні наслідки.
– У мене була найкраща подруга, з якою ми посварилися через якусь абсолютно незначну дрібницю. Сьогодні я навіть не можу пригадати, що саме стало причиною конфлікту. Минув тиждень чи два, і одного дня я прийшла на стадіон, де зустріла її разом із 20 інших дівчат. Вони були значно старшими за мене, деякі вже закінчили одинадцятий клас. Вони накинулися на мене й дуже сильно побили. Я не розуміла, як людина, яку ще зовсім недавно вважала своєю найкращою подругою, могла взяти участь у такому, – пригадує Катерина.
За її словами, найважчим наслідком нападу виявився не лише фізичний біль, а й відчуття постійної небезпеки, яке залишилося після пережитого.
Попереду був десятий клас, однак сама думка про повернення до школи викликала в дівчини сильний страх. Вона боялася знову зустріти нападниць, зіткнутися з приниженням або повторним насильством.
– Я настільки боялася повертатися до школи, що була готова вступити куди завгодно – у професійно-технічне училище, педагогічний коледж, будь-який інший навчальний заклад. Мені було байдуже, куди саме, головне – більше не опинитися поруч із цими людьми. Я справді думала, що мене можуть знову побити. У п’ятнадцять років цей страх здавався сильнішим за будь-які мрії чи плани на майбутнє.
Катерина зізнається, що тоді фактично була готова змінити свою освітню траєкторію не через відсутність здібностей або бажання навчатися, а винятково через страх за власну безпеку.
– Коли тебе ображає незнайома людина – це страшно. Але коли в цьому бере участь твоя найкраща подруга, це ще й руйнує довіру. У такому віці ти тільки вчишся розуміти людей, дружити, вибудовувати стосунки. І раптом опиняєшся в ситуації, коли людина, яку ти вважала близькою, стає частиною натовпу, що завдає тобі болю.
Катерина хоче звернути увагу на дітей, які сьогодні переживають подібні ситуації, але не завжди можуть розповісти про них дорослим.
На її переконання, відповідальність за протидію булінгу не можна покладати виключно на дітей, які від нього постраждали. Важливу роль мають відігравати батьки, педагоги та всі дорослі, від яких залежить створення безпечного середовища.
– Мені пощастило, що поруч була мама, яка підтримала мене в той момент. Але я розумію, що не кожна дитина має таку підтримку. І мені дуже хочеться, щоб дорослі не залишали дітей сам на сам із насильством. Щоб дитині не доводилося обирати між власною безпекою та освітою, між страхом і своїми мріями.
На її думку, небажання дитини відвідувати школу, різкі зміни поведінки, замкнутість або прохання перевести її до іншого навчального закладу не можна автоматично списувати на підліткові примхи.
– Я хочу звернутися насамперед до батьків. Якщо ваша дитина раптом категорично не хоче йти до школи, не поспішайте звинувачувати її в лінощах чи небажанні навчатися. Спробуйте зрозуміти, що за цим стоїть. Іноді дитина не говорить про насильство не тому, що нічого не відбувається, а тому, що їй страшно. Вона може боятися помсти, осуду або просто не вірити, що дорослі здатні її захистити.
Водночас Катерина підкреслює, що підтримка не повинна обмежуватися словами. Дитині важливо знати, що дорослі готові вислухати її, серйозно поставитися до загрози та вжити необхідних заходів для її безпеки.
– Я закінчила школу із золотою медаллю. Але ж могла навіть не піти в десятий клас. Не тому, що погано навчалася, не тому, що не мала здібностей чи бажання здобувати освіту. А просто тому, що боялася. І сьогодні я думаю: скільки дітей змінюють школи, відмовляються від своїх планів або втрачають віру в себе лише тому, що хтось змусив їх почуватися беззахисними? Зараз, коли люди бачать мої досягнення, участь у міжнародних конкурсах краси, телевізійних проєктах чи публічних заходах, їм, напевно, складно уявити, що колись я була дівчинкою, яка боялася просто переступити поріг школи. Але це теж частина моєї історії. І я не знаю, як склалося б моє життя, якби тоді мама не змогла мене підтримати.
