Навчання vs війна: чи можемо ми зараз вимагати від дітей успішності в школі?

Усі ми дуже хочемо, щоб діти жили нормальним життям. Щоб ходили до школи, вчили математику, сварилися через оцінки, дружили, закохувалися, планували майбутнє. Та наразі життя сучасних українських дітей ненормальне. Адже це дитинство, яке проходить у реаліях війни. Про навчання в умовах постійної небезпеки, коректні й не дуже вимоги батьків і правильну мотивацію дитини розповідає методистка Центру ментального відновлення «Незламна» Олена Запольська.

Чому дитині може бути складніше вчитися під час війни

Дитина отримує низьку оцінку, відкладає домашнє завдання на потім, не може зосередитися на поясненні вчителя. Перша реакція дорослих – нагадати про відповідальність, попросити зібратися або припустити, що дитині просто не хочеться вчитися. Але під час війни за такими змінами можуть стояти зовсім інші причини.

– Навчання потребує ресурсу: уваги, пам’яті, здатності зосереджуватися й засвоювати нову інформацію. Але коли частина сил дитини постійно йде на те, щоб стежити за безпекою, переживати через новини, розлуку з батьками чи інші обставини війни, на навчання може залишатися менше ресурсу. Дитина швидше втомлюється, стає дратівливою або, навпаки, ніби завмирає, втрачає мотивацію. Те, що раніше давалося легко, раптом перетворюється на складне завдання, – говорить методистка Центру ментального відновлення «Незламна» Олена Запольська.

Тому не кожна навчальна проблема сьогодні пов’язана з мотивацією. І не кожна низька оцінка означає, що дитина стала лінивою. Війна впливає на дітей не лише через безпосередню небезпеку. Вони бачать руйнування, чують розмови дорослих, хвилюються за рідних, можуть сумувати за домом або не знати, коли знову побачать маму чи тата.

У таких обставинах важливо не поспішати з висновками, а спробувати зрозуміти, що саме заважає дитині вчитися.

Що потрібно дитині, щоб навчатися

Для навчання недостатньо підручника, хорошого вчителя й правильно організованого дня. Дитині також важливо відчувати, що світ навколо неї хоча б частково передбачуваний, що вона може звернутися по допомогу, поставити запитання й помилитися без страху бути приниженою.

– Безпека – це не обов’язково відсутність тривоги. Це ще й досвід, що я можу впоратися з тим, що відбувається, а поруч є люди, які мені допоможуть. Дитині важливо знати, що буде далі, що в складний момент вона не залишиться сама, що її почують і не засоромлять за помилку. Школа може бути одним із місць, де формується це відчуття безпеки, – пояснює психологиня «Фонду Маша» Олена Запольська.

Саме тому школа під час війни – це значно більше, ніж уроки та оцінки. Це друзі, жарти на перервах, перше кохання, конфлікти й примирення, вчитель, який пам’ятає твоє ім’я, перші виступи та відчуття, що ти є частиною спільноти. А ще – структура дня й можливість бодай на певний час повернутися до звичного життя.

– Іноді ми настільки зосереджуємося на травматичному досвіді дитини, що починаємо бачити в ній лише «дитину війни». Але їй важливо залишатися просто дитиною – навчатися, дружити, грати, мріяти, закохуватися, помилятися. Психологічна допомога потрібна, але так само дитині потрібне життя. Не варто забирати в неї звичайні дитячі радощі лише тому, що навколо триває війна, – говорить Олена Запольська.