Стендап-комік Антон Тимошенко: як війна, YouTube та нова аудиторія змінили український гумор
За останні кілька років український стендап пройшов шлях від нішового жанру до одного з найпомітніших явищ у вітчизняній розважальній індустрії. Повномасштабна війна, розвиток соціальних мереж і поява нового покоління коміків не лише збільшили інтерес аудиторії до гумору, а й суттєво змінили його зміст та формати.
Про те, як трансформується український ринок гумору, чому стендап переживає бум популярності та яким може бути майбутнє індустрії, ми поговорили зі стендап-коміком та волонтером Антоном Тимошенком.
- За останні кілька років український стендап пережив справжній бум популярності. Які фактори, на вашу думку, стали ключовими для такого зростання інтересу до жанру?
Виділимо декілька причин. По-перше, насправді так співпало в часі, що нарешті сформувалося покоління стендап-коміків. Це вже міленіали, старші коміки, для яких стендап — повноцінна робота. Вони вже можуть видавати достатньо матеріалу. До повномасштабного вторгнення, звичайно, були поодинокі випадки, але більшість коміків лише розросталися, розвивалися, накопичували матеріал. А зараз вони можуть постійно видавати його в певній якості й обсязі.
По-друге, тепер ти ФОП. От у мене ФОП третьої групи, індивідуальна мистецька діяльність, 90.03. Я плачу податки зі своїх приколів. Це вже, якщо чесно, не смішно. Тобто є певні ознаки індустрії.
Увага до стендапу зросла ще й тому, що російський ринок став неактуальним. Не для всіх, на жаль, але, слава Богу, для більшості українців. Люди почали звертати увагу саме на українських стендап-коміків. Це стало критерієм. Раніше українському стендапу було дуже важко конкурувати з російським ринком. Та й загалом український розважальний ринок був небагатий на великі гумористичні проєкти. Окрім «Кварталу», «Дизель Шоу» та «Мамахохотала», якихось масштабних проєктів майже не було.
А російський канал ТНТ фінансувався коштом Газпрому. Там були величезні бюджети, і змагатися з таким гравцем було дуже складно. Просто космічна різниця в умовах, якщо порівнювати. Тому багато людей хотіли їхати працювати в москву. Не всі, слава Богу, але багато.
Український ринок стендапу не мав таких грошей, тому жанр створював себе сам. У мене був саме такий шлях, і думаю, що в багатьох коміків так само. Ти знімаєш свої перші концерти, усі гроші, які заробив із квитків, вкладаєш у зйомку цього концерту й заливаєш його на YouTube у не дуже хорошій якості, тому що в тебе немає грошей, а ще є дві роботи. Треба ввечері записати стендап і якось знайти на нього гроші.
Так поступово й створювалися YouTube-канали. Основним спонсором українського стендапу завжди був кредитний ліміт. Кредитний ліміт вклався найбільше, наскільки я знаю, з усіх інвесторів в український стендап. Тому якщо у вас є гроші — український стендап досі потребує інвестицій.
І третя причина, можливо, навіть найважливіша — це війна. Абсолютний жах, несправедливість, обстріли щодня — усе це величезний стрес. Людям треба якось його виводити з організму, і стендап став однією з таких форм психотерапії, коли ти приходиш і через жарти смієшся над обстрілами та темами, які сьогодні неможливо ігнорувати.
Якщо ти виступаєш у стендапі, неможливо ігнорувати війну. Вона торкається всіх нас. Тому багато воєнних тем, багато чорного гумору, багато жартів про смерть і все навколо. Бо як ще проживати це несправедливе життя і цю війну? У моєму новому концерті багато чорного матеріалу, тому що ми так живемо. Так виживаємо. Це один зі способів нашій менталці впоратися. І це нормально — жартувати в таких ситуаціях.
Є навіть дослідження про це. У Віктора Франкла в книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» теж ідеться про те, що почуття гумору допомагає людям залишатися людьми. Ті, хто його втрачав, швидше перетворювалися на щось інше. А гумор усе-таки залишає тебе в грі.
Тому бум стендапу зараз — це певною мірою біологічна потреба організму в самоіронії над цим несправедливим життям. Ми казали про бум стендапу, але бум зараз у нас щодня буває й у зовсім іншому значенні цього слова. А інколи й комбінований.
- Як повномасштабна війна вплинула на теми, про які сьогодні жартують українські коміки?
Звичайно, більше чорного гумору з’явилося, бо чорний гумор допомагає рефлексувати цей складний і несправедливий час. Хоч якось цю напругу з тіла кудись викидати. Сміх у цьому плані — чудовий інструмент. Тому, так, багато воєнних тем і багато чорного гумору.
Звичайно, є й зворотна сторона. Коли цього стає забагато і мозок постійно перебуває в цьому контексті, він автоматично хоче втекти від думок про війну. Тому, звісно, багато стендапу про війну, але так само є величезний попит на стендап не про війну. Бо люди просто хочуть послухати щось інше, відволіктися, прийти на цю годину-дві на концерт і побути в іншому світі.
Багато ностальгійного стендапу зараз є. Коли згадують довоєнний час і жартують про нього. Якісь старі приколи, ситуації, речі. Це допомагає трохи згадати, що світ не завжди був таким поганим, яким здається зараз. Бо зараз іноді проминає думка, що хай уже якийсь метеорит закінчить ці страждання світу. А такі жарти нагадують, що світ насправді може бути хорошим.
Ще є такий момент: війна вже настільки перемішалася з нашим життям і побутом, що ти вже не відділяєш воєнне життя від невоєнного. Мені здається, зараз усе дуже змішалося. Тому вже складно сказати: ось це воєнні теми, а ось це невоєнні. Зараз усе перемішане. Воєнні жарти можуть просто з’являтися всередині бітів про прибирання, про котів, про самокати — та про будь-що.
Можу навести приклад цього змішання реальностей. Я виступав у Луцьку зі стендапом, і там була бригада «Любарт». Ми допомагали їм збирати кошти на потреби. Чудові хлопці й дівчата. І в них є комбуча, яка зроблена під них. З продажу цієї комбучі йдуть гроші на донати, на закупівлю дронів та іншого необхідного. Скажіть собі сім років тому, що в Україні буде комбуча, яка допомагає збирати гроші на зброю.
- Наскільки змінився сам глядач? Чого сьогодні аудиторія очікує від стендапу та гумористичного контенту загалом порівняно з довоєнним періодом?
Український глядач змінився. Його стало більше. Він став відповідальнішим, відданим, вірним і достатньо вимогливим. І це мені дуже подобається. Люди багато донатять на концертах. Можна казати, що десь збирається менше, десь більше, але загалом, якщо дивитися на благодійні тури моїх колег і на власний досвід, люди включаються дуже активно. І дуже приємно мати таку аудиторію.
З чого люди сміються? Люди сміються з усього. Як і завжди. Сказати, що вони більше сміються з воєнних жартів, ніж із невоєнних — ні. Просто матеріал має бути смішним. Він може бути про що завгодно. Про обстріли, про теракти, про невдале побачення, про геморой чи про коргі. Що завгодно. Воно просто має бути смішним.
Бо люди приходять не за конкретною темою чи конкретним жартом. Вони хочуть провести хороший вечір і відпочити. А якщо ти ще й розкажеш якісь цікаві думки чи спостереження — це взагалі супер.
- Соціальні мережі та YouTube стали важливими майданчиками для розвитку коміків. Як нові медіа вплинули на правила гри в індустрії та можливості для молодих стендаперів?
Соціальні мережі давно перевернули гру в індустрії — і в Україні, і в Америці, і загалом у світі. В Америці вже немає потреби ставати телевізійним коміком і потрапляти на якесь Late Night Show. Ми всі орієнтуємося на Захід, бо стендап там зародився. І дивимося, як працює індустрія там.
Раніше шлях був зрозумілий: Late Night Show, потім спешал, HBO, Netflix чи інші великі майданчики — і так будувалася кар’єра. Можете подивитися серіал «I’m Dying Up Here» від Джима Керрі. Чудовий серіал про стендап, мабуть, найбільш реалістичний. Або «Дивовижна місис Мейзел», хоча це вже більше казка про стендап, ніж його реалії. Зараз усе працює інакше.
Ти можеш записати TikTok або Reels, викласти шматок свого стендапу чи імпровізації, він завіруситься — і все, у тебе вже є аудиторія. А далі підтягнуться люди, які допоможуть організувати концерт і провести все по ФОПу правильно, щоб податки заплатити й не сісти до в’язниці.
Під час благодійних закордонних турів я іноді виступаю англійською і спілкуюся з місцевими коміками. Часто питаю, яке в них ставлення до жанру і як працює індустрія. І всюди є одна тенденція: комікам уже не так потрібен спешл на Netflix. Бо Netflix вкладається в тих, хто вже принесе багато грошей. Молодим комікам вигідніше самостійно зняти сольник, нарізати його на TikTok та Reels, залити фрагменти в соцмережі, зібрати аудиторію, а потім викласти повний концерт на YouTube.
Зараз з’являється багато так званих YouTube-зірок стендапу, які збирають величезні зали. Метт Райф — хороший приклад. Так, він уже є на Netflix, але популярність прийшла до нього саме через соцмережі. Сьогодні це один із найбільших коміків у світі, який збирає арени. У нього чудова імпровізація і, якщо чесно, не дуже смішний сам стендап. Але crowd work — майстерний. Тому молоді коміки зараз мають багато можливостей для самопродюсування в соцмережах.
- Чи сформувався вже унікальний український стиль гумору? У чому його особливість?
Я думаю, український гумор сформувався вже дуже давно. Насправді ще до нас. Я взагалі думаю, що він існує від самого початку. Від самого початку Всесвіту був український гумор. Я вважаю, що наша реальність — це український жарт. Це дуже смішно, але крізь сльози.
Якщо ж говорити саме про індустрію, а не про творчі речі чи жанровість, то тут усе значно прозаїчніше — просто треба більше грошей. Але зараз більше грошей потрібні на набагато важливіші речі. Якщо запитати мене, куди краще витратити гроші — на розвиток українського стендапу чи на дрони, — я, звичайно, скажу: на дрони.
- Яким ви бачите розвиток української гумористичної індустрії у найближчі роки? Чи готовий ринок до появи нових форматів — якісних сатиричних програм, late night-шоу та інших проєктів, що виходять за межі класичного стендапу?
Щодо нових форматів і Late Night — сумніваюся, що ринок до цього повністю готовий. Такі формати вже запускалися ще до повномасштабного вторгнення, але вони або не злітали, або швидко зникали.
У нас зірки шоубізнесу здебільшого не дуже іронічні люди або ж дуже слабкі до самоіронії. Окрім того, в нас він не настільки великий для повноцінного Late Night-шоу. Хоча мені здається, що якби воно робилося якісно, з хорошим бюджетом і командою, за аналогією з американськими Late Night-шоу, де працює велика сценарна команда, то все могло б вийти. Бо в Україні дуже мало уваги приділяється сценаристам, їхній оплаті та роботі загалом. І це стосується не лише гумористичних форматів, а й кіно та серіалів.
Але якщо говорити про справжній ривок індустрії вперед, то тут уже потрібне масштабування через фінанси. Потрібен якийсь хороший інвестор. Було б круто, якби на Суспільному з’явився якісний формат Late Night із хорошою командою та нормальним фінансуванням. Але знову ж таки, зараз фінансування стендапу навряд чи є пріоритетом номер один, тому все продовжить робитися власними силами.
Ще одна важлива штука — зараз ринок YouTube-форматів ніби росте або хоча б утримує свій рівень. Перегляди є. Але дуже багато з’являється імпровізаційних форматів. Форматів, де майже немає підготовки, а контент будується на розмовах і взаємодії між людьми в моменті. Іноді це працює чудово. Але коли такого стає забагато і воно має регулярно виходити, якість так чи інакше починає падати.
Американські Late Night-шоу лише виглядають імпровізаційними. Насправді вони дуже детально й ретельно готуються, щоб у кадрі все спрацювало саме так, як було задумано. А для цього, знову повертаємося до тієї самої відповіді, потрібні інвестиції.
Але навіть у тих умовах, у яких сьогодні існує український гумористичний ринок, сам факт того, що він існує, розвивається і продукує контент із певною якістю, — це вже величезне досягнення.
