Створюючи пост-апокаліптичний світ: як знімали новий  «28 років по тому: Храм кісток»?

Фото Columbia Pictures

ДаКоста, тісно співпрацюючи з художниками-постановниками та дизайнерами костюмів, які повернулися до роботи над франшизою, – Гаретом П’ю та Карсоном Макколлом, оператором-постановником Шоном Боббіттом та іншими керівниками департаментів, прагнула створити по-справжньому масштабний, кінематографічний досвід, призначений саме для великого екрану.

ДаКоста наголошує, що фільм «справді потрібно дивитися в кінотеатрах – і не лише заради колективного переживання цієї франшизи, яка існує вже чверть століття. Я також вірю, що у «28 років по тому: Храм кісток» є моменти, які хочеться відчути виключно через максимально великий екран і потужну акустику».

Задля цього ДаКоста задумала два чітко відмінні візуальні образи. Як вона пояснює:

– Келсон і його середовище існування – це світ спокою посеред хаосу, божевілля, смерті й руйнування. Келсон, Храм кісток і його бункер – пасторальні, ідилічні й навіть у чомусь надихаючі.

Цей світ різко контрастує зі світом Джиммі.

– У сценах із Джиммі ми значно активніше рухаємо камеру, щоб підсилити напругу та насильство, – продовжує вона.

Фото Columbia Pictures

Тоді як Денні Бойл у «28 років по тому» експериментував із винахідливими адаптаціями технологій iPhone для зйомки екшену, ДаКоста та Шон Боббітт обрали високотехнологічну, але більш традиційну камеру ALEXA 35 з анаморфними об’єктивами та оновлену систему TRINITY Steadicam.

– Ми свідомо прагнули забезпечити візуальний стиль, відмінний від «28 років по тому», – зазначає Боббітт.

Водночас, навіть використовуючи більш класичні камери, Боббітт і ДаКоста створили абсолютно новий підхід до зйомки дії – такий, якого глядачі ще не відчували.

Як пояснює Боббітт:

– Ми зібрали власну конструкцію та ріг, який назвали «Саймон». Він маневреніший, хоча й менш стабільний, ніж традиційний Steadicam. Ми шукали щось, що не було б ручною камерою, але й не класичними рейками, візком чи TRINITY. У підсумку вийшло щось середнє. Це дало нам неймовірну стабільність і можливість переходити від дуже низьких до дуже високих ракурсів. Такий підхід звільнив нашу уяву й дозволив досліджувати рухи камери, які раніше були недосяжні без поєднання крана, рейок і візка.

Фото Columbia Pictures

Так само художники з постановки та костюмів Гарет П’ю і Карсон Макколл зазначають, що їхня робота над цим фільмом суттєво відрізнялася від підходу в попередній стрічці.

– «28 років по тому» – це своєрідна позачасова історія, шлях героя, але знята сирим і радикальним способом», – каже П’ю. – Храм кісток – це сирий і радикальний сюжет, знятий у позачасовій манері.

– Денні й Нія – дуже різні режисери, – додає Макколл. – Денні анархічний та імпульсивний, він привносить відчуття відкриття й несподіванки. А Нія прийшла й успадкувала так багато – не лише від 28 років по тому, а й від усієї франшизи та цього всесвіту загалом. Було неймовірно спостерігати, як вона його переосмислює.

Майстерна робота П’ю та Макколла – величний Храм кісток – знову стає ключовою декорацією: цього разу для фатальних зустрічей Келсона із Самсоном, кульмінаційної сцени між Келсоном і Крісталом, а також танцю Келсона під «The Number of the Beast».

Як нагадує Макколл, «Храм кісток складається з 250 000 окремих кісток і п’яти з половиною тисяч черепів, а також понад тисячі вертикальних елементів». У центрі розміщено масивний сонячний годинник, а також вівтар або vanitas, який П’ю описує як «композицію об’єктів, що говорять про життя і смерть», вказуючи на кредо Келсона – Memento mori… пам’ятай, що ти смертний і одного дня помреш.

Ще однією ключовою локацією став давно зачинений розважальний центр, де було знято початкову сцену фільму – жорстоку ініціацію Спайка в ряди Джиммі. Колись там були басейн і баскетбольний майданчик, але центр закрили ще під час пандемії.

– Він виглядав так, ніби його покинули 28 років тому, – каже менеджерка локацій Менді Шарп.

– Ймовірно, це було місце, куди водили дітей святкувати день народження, – зауважує П’ю.

– Ми подумали, що буде цікаво створити арену для бою на смерть із дитячого басейну, – додає Макколл.

Чимало зусиль було докладено до створення образів семи Джиммі. За словами П’ю, «кожен із них – це клаптикова мозаїка з різних спортивних костюмів. Тут була вишивка, штучне зношування, конструювання викрійок – а також вогонь і кров.

– Усе в цьому світі, включно з одягом, зруйноване з моменту спалаху інфекції 28 років тому, – пояснює Макколл. – Спортивні костюми Джиммі зшиті й залатані з яскравих базових кольорів, тоді як костюм Джиммі Крістала якимось чином залишається бездоганним і вкритим золотими ланцюгами. Ефект підсилюють його тіара та світла перука.

– Ми багато спілкувалися з Гаретом і Карсоном про те, що робить Джиммі саме групою і як їх можна розрізняти, – згадує ДаКоста. – Одним з елементів було те, що спортивний костюм Джиммі Крістала виглядає майже новим, тоді як костюми інших Джиммі – зашиті, полатані й зношені. Гарет і Карсон створили щось ідіосинкратичне, але водночас таке, що розповідає історію.

Художниця з гриму та зачісок Флора Муді, яка також повернулася з «28 років по тому», зробила значний внесок у викривлені образи Джиммі. Хоча сценарій описував Джиммі як знебарвлених блондів – і справді, Джиммі Крістал має вражаючу біло-блондинисту гриву, – Муді зрозуміла, що однакові перуки для всієї його свити в цьому світі виглядали б неправдоподібно. Тож вона припустила, що частина з них освітлювала волосся, а інші носили дешеві акрилові перуки, ймовірно зняті з магазинних манекенів, поверх поголених голів.

– Це культ, – нагадує ДаКоста, – тож тут ідеться про однаковість і втрату власної ідентичності.

Муді, працюючи у тісній співпраці з керівником відділу спеціальних грим-ефектів Джоном Ноланом, допомогла створити образ Самсона у виконанні Чі Льюїса-Перрі.

– У Самсона все було гіпертрофованим, адже його присутність у 28 років по тому мала бути максимально загрозливою й лякаючою, – каже Муді.

Але в міру того, як Самсон дуже повільно і за допомогою Келсона починає повертатися до свого доінфікованого стану, ДаКоста, Муді, П’ю та Макколл подбали, щоб кожен елемент його вигляду мав зміст.

– Ми подали цього персонажа як частину історії, яка дає відчуття майбутнього поза люттю, – зазначає П’ю. – Це майбутнє, у якому є певна надія, але яке водночас нагадує, що світ фільму ще страшніший, ніж усе, що ми бачили раніше.

Ще більш моторошний світ «28 років по тому: Храм кісток» безперечно вплинув і на Джека О’Коннелла, який після перегляду фільму провокативно й лаконічно зауважив: «Він заходить дуже далеко».

ДаКоста прагне, щоб глядачі отримали безперервний атракціон напруги, а також піднесений досвід жаху.

– Концепція вірусу люті дає нам можливість говорити про людяність, – пояснює вона. – Цей фільм досліджує природу зла і те, як ми його осмислюємо у світі з багатьма системами вірувань. У нас є інфіковані й ті, хто не інфікований. Хто насправді завдає найбільшої шкоди?

Дивіться в кінотетарах вже 15 січня!