Двічі тікав від війни: історія режисера-постановника «Ревізорів на порозі»

Євген Ровенський розказав, як його «звільнення» рашистами змінило відношення до України

Уже вдруге частина українців змушена покинути все своє життя й тікати з дому в невідомість. Люди з дітьми, старенькими рідними та домашніми тваринами долають дорогу під обстрілами, аби вберегти найцінніше – життя. Режисер-постановник реаліті «Ревізори на порозі», яке знімає Star Media для Нового каналу, Євген Ровенський розказав, як вимушено полишив рідну домівку в 2014 році та 24 лютого 2022 року .

– Народився та виріс у місті Горлівка, що на Донеччині, – розповідає хлопець. – На жаль, дитячі роки несвідомо провів у російському світі. Дивлячись тамтешні канали та слухаючи російських виконавців. Уроки російської мови в нас були чотири рази на тиждень, а української – лише один. Тільки коли у 2004 році вступив до київського вишу, дізнався, що існує «Територія А». Зрозумів, що я українець, у мене є рід та вірші Шевченка. Почав прекрасно жити.

У 2014 році російські окупанти захопили Донецьку та Луганську області.

– Нас прийшли «звільняти» з рідного дому, – згадує Євген. – Батькам довелось залишити будинок, усе господарство, 30 корів та пасіку. Вони з однією валізою приїхали до Києва. Тоді думали, що на якийсь час.

На жаль, не сталося, як планувалося. Родині Євгена довелося почати жити заново на новому місці.

– У мене з’явилась сім’я, – каже хлопець. – Заробили на будинок та машину. В Києві – улюблена робота та друзі. Ми подорожували та насолоджувалися життям. 24 лютого нас знову прийшли «звільняти». Такими діями росія зробила мене ще більшим патріотом своєї держави. Мої діти та внуки знатимуть про героїчні вчинки наших побратимів, які зараз нас захищають.

Полишив камеру та взяв зброю: історія від команди «Ревізори на порозі»

Зруйнована квартира, але з’єднані серця: історія кохання від команди «Ревізори на порозі»

У перші дні вторгнення російських окупантів на територію України родина Євген була вимушена покинути домівку.

– Я ніколи не тримав зброю в руках, але розумів, що можу бути корисним у тилу, – розповідає хлопець. – Пішов до волонтерів і запитав, що робити. Мені доручили розвантажувати фуру. Сортував гуманітарну допомогу та відправляв на Чернігів, Харків, Миколаїв.

Та Євгена щодня тягнуло додому, в Київ. Він з друзями завантажив машину медикаментами від Червоного Хреста й вирушив у столицю.

– Шукаю можливості, як можу допомагати в Києві, – каже хлопець.