Глядачі їх не знають, не впізнають на вулицях і не просять у них автографи. Саме вони разом із журналістами першими опиняються в епіцентрі найекстремальніших подій. Фіксують картинку, щоб максимально яскраво передати її глядачам.

Сьогодні ми вирішили розпитати про тонкощі професії оператора і особливості життя по той бік камери у Андрія Резніченка – оператора Нового каналу з 16-річним стажем роботи.

 

Професія оператора складна?

Я б так не сказав. Звичайна професія. Є свої плюси і мінуси. Є свої закони.


Які закони?

– Ну, наприклад, закон, відомий всім операторам. Якщо сюжет вийшов хороший, то це переважно заслуга журналіста і режисера монтажу. Якщо сюжет вийшов не дуже, то це «лажа» оператора (сміється). Коли тільки прийшов на телебачення, мій учитель і наставник мені сказав: «Запам’ятай раз і назавжди – за хороший сюжет оператору ніколи не дістаються лаври переможця».

На фото оператор Андрій Резніченко. Знімальний процес під час нічного чергування на Майдані Незалежності.


У яких екстремальних умовах доводилося працювати?

– Пам’ятаю, знімали сюжет в Івано-Франківську з моїм колегою оператором Сергієм Кутраковим. Тоді Західна Україна потерпала від повені. Знімали, як евакуюють людей. Злива при цьому не припинявся. У якийсь момент ми зрозуміли, що співробітникам МНС потрібна наша допомога. Зачохлили камери, склали в машину, а самі полізли у воду бабусь рятувати. Якось у Бухаресті я вирішив підсняти види міста, і, сам того не помічаючи, зняв якийсь військовий об’єкт. Дивлюся, до мене біжать люди зі зброєю – подумали, що я шпигун. Під дулом пістолета повели, посадили в СІЗО. Добре, що це побачила одна наша журналістка, вона мене й витягла. Інакше – пиши пропало. Екстремальними були й нічні зйомки подій на Євромайдані.


Коли ви чергували з журналістом «Абзацу!» вночі на Євромайдані, ти тримав камеру голими руками на морозі. Чому не вдягаєш рукавички?

– У рукавичках не завжди зручно. Шкіряні не зігріють, а флісові або в’язані ковзають, і камеру тримати незручно. Тримаємо голими руками. Але це наша робота.

Як зігрівалися?

– Минулого року я вперше став на лижі. Купив собі тоді термобілизну і лижний костюм. Зараз постійно вожу з собою в машині цю екіпіровку. У зв’язку з подіями на Майдані нас у будь-який момент можуть викликати знімати сюжет. Треба бути готовими до всього.


Коли доводиться працювати в екстремальних умовах, які думки відразу виникають в голові?

– Знайти хороший кадр!


Хороший кадр важливіший за власне здоров’я?

– Ну звісно. А що це за оператор, якщо він не привезе хорошого кадру (сміється). Хочеться все показати красиво. Коли я вперше поїхав на Майдан із журналістом «Абзацу!» на ніч, думав, що спрацює інстинкт самозбереження – буду «задки здавати». Але коли ти розумієш, що від тебе залежить, яку картинку побачить глядач, охоплює такий кураж, що про все забуваєш. А інстинкт самозбереження відходить на другий план.


Журналіст на виїзних зйомках допомагає оператору шукати хороші кадри?

Безумовно! Дуже важливо, щоб оператор і журналіст були однією командою. На Майдані я це відчув як ніколи. Ми чергували вночі з нашим кореспондентом з Криму Олегом Крючковим. Знімали сюжет для «Абзацу!». Коли виникали конфлікти в натовпі, він брав мене за жилет і відтягував. Оскільки камера на правому плечі, то оператор чисто фізично не бачить, що відбувається по праву руку від нього. І тут важливо, щоб журналіст направляв.


Тобто, щоб стати хорошим оператором, треба бути безстрашним?

– Я б так не сказав. Треба просто любити свою роботу. Наприклад, я страшенно боюся висоти. Для мене 2 метри – це вже екстрим. Коли працював на зйомках реаліті, то кадри з висоти просив зняти своїх колег. Але коли знімаєш лайф, і немає поруч людини з камерою, розумієш, що не можеш підвести свого колегу-журналіста. І тоді все робиш сам. Під час зйомки на Майдані вночі, щоб зробити хороший кадр, залазив на дах автобуса, на трансформаторну будку висотою 2,5-3 метри. Було дуже слизько, ноги трусилися. На одній будці ми тіснилися удвох із фотографом. Доводилося стояти на одній нозі, друга висіла в повітрі, на плечі – камера. Балансував, як міг. Коли намагався злізти, зрозумів, що без допомоги не обійтися. Допомогли прості люди. Я передав журналісту камеру, сам схопився за чиюсь руку. Мені крикнули: «Падай, ми тебе зловимо». І я довірився – люди підхопили мене на руки. Потім взяв камеру і побіг далі знімати.


До речі, про втечу. Іноді в екстремальних ситуаціях доводилося тікати з камерою? Журналісту простіше в цьому плані, ніж оператору.

– Так, із камерою не особливо побігаєш. Хоча знаю, що мої колеги з «Ревізора» примудряються і з камерою на плечі бігати, і від охоронців закладів захищатися. Така у нас робота (сміється). Зараз от на вулиці слизько, сніг. Збираюся купити собі наждачний папір і прикріпити на підошву. Коли ми знімали, як відтісняють людей на розі Грушевського, доводилося йти по гарячих бочках, по дровах. Тому що відходиш назад, знімаєш, під ноги дивитися ніколи. А в голові одна думка: хоч би не впасти з камерою! Іноді падаємо. Мій колега, з яким ми міняємося на нічних чергуваннях на Майдані, Олег Рогів, послизнувся і впав. На щастя, ні він, ні камера не постраждали.

На фото оператори Сергій Нагорний та Олександр Максименко. Зйомки програми "Ревізор".

Камера скільки важить?

– Я сам не зважував, але десь близько 8,5-12 кг.


Чимала ноша для плеча. Витримуєш?

– Так… 16 років вже ношу камеру на одному плечі. Противаги немає, скривив собі хребет (показує еластичний пояс на спині). Я вже сім років зі спиною мучуся. Це професійна хвороба. Багато моїх колег-операторів уже перенесли операції на спині. Я й сам нещодавно з лікарняного вийшов. Під час зйомок вирішив швидко підхопити камеру зі штативом, у такій позі й застряг. Простояв так, зігнувшись, 40 хвилин, поки не приїхала швидка і не забрала мене.

Змінити професію не думав?

– Та от подумую стати програмістом (сміється). Ні, змінювати професію не хочу. Та й, кажуть, я непогано знімаю (сміється).


Як сім’я ставиться до твоєї роботи?

– З розумінням і занепокоєнням. Наприклад, дружина боялася відпускати мене на Євромайдан. Так я попросився, щоб мене туди відправили по роботі. Поставив її перед фактом. Вона хвилювалася, але відпустила.