Ведучий Нового каналу Сергій Притула не раз наголошував, що дуже любить і поважає свою маму. Вона для нього – справжній авторитет. Валентина Василівна зовсім не публічна людина. За багаторічну кар’єру ведучого лише раз мама з’явилася у кадрі – під час зйомок шоу «КабріоЛіто». Знімальна група тоді побувала в гостях у будинку Притул у Збаражі. Валентина Василівна вперше завітала в гості на Новий канал тільки два роки тому. Та навіть ті, хто не знайомий із нею особисто, дуже поважають цю жінку. І це заслуга Сергія – він з великою теплотою згадує маму під час зйомок майже кожної своєї програми.

Сьогодні, у день народження свого молодшого сина Сергійка, як ніжно називає його під час розмови Валентина Василівна, вона розповіла, як їй вдалося виховати справжнього чоловіка, людину з великим серцем, патріота, хорошого друга, гумориста та турботливого тата.

— Яким Сергій був у дитинстві?

— Розкажу таку історію. Було Сергію 4 рочки. Ми їхали до бабусі у Вишнівець. Пам’ятаю, був сонячний день. Ідемо ми вулицею, я тримаю його за ручку. А він, як завжди, щось розказує, забігає вперед мене, теревенить. Нам назустріч – хлопці, років по 20. І кажуть до мене: «Ох, як виросте, ото матимете з дівчатами клопіт» (сміється). Сьогодні жіночою увагою його персона не обділена, але я рада, що він має міру стосовно цього питання.

Сергей Притула с мамой

-А ваш онук Дмитрик схожий на свого тата? Бо, судячи з постів Сергія у соцмережах, – дуже!

— Якщо стосовно фізіології, то в них ідентичні стопи. Що у Сергійка, що у Дмитрика довгі пальці. Коли засинають, обидва кладуть ручки, як дівчатка, які позують на камеру – загинають під підборіддя. Родимки, які Сергій «забрав» від мене й передав Дмитрику. Тільки Дмитрик дуже переживає, що немає в нього, як у тата, над губою. Ямочки на підборідді однакові. І, звісно, темперамент. Невгамовні обидва! Та про все мають свою думку.

— Ви пам’ятаєте, коли син вперше закохався?

— Із цим запитанням треба було б до моєї мами звернутися. У них із Сергійком були особливі стосунки, дуже теплі. Взаєморозуміння повне. В нас були також довірливі стосунки, але таким він частіше ділився з бабусею. Тільки знаю, що увагою дівчат ніколи Сергій не був обділений і відмов не отримував! Тому жодних трагічних подій із цього приводу не пам’ятаю (сміється).

— Як Сергійко збирався на побачення, розкажете?

— О! До стосунків із дівчатками я виховувала своїх хлопчиків (у Сергія є старший брат Василь) так, щоб вони були джентльменами. Тобто, щоб вчасно приділяли увагу, робили компліменти, сюрпризи – навіть одну квіточку або кульку з-за спини. Дівчата потребують уваги завжди. Мабуть, те, чого не вистачало мені, я вклала у своїх синів.

— Почуття гумору йому від кого дісталося?

— Дякувати Богу, талантом наділив. Та й генетично щось передалося. В усіх у родині моєї мами дуже класне почуття гумору. Пам’ятаю, коли збиралася сім’я, завжди лунав сміх. То, думаю, він і перейняв. Балакучий був із самого малечку – сказати експромтом завжди міг, і це було весело! З сьомого класу почав писати віршовані гуморески, оповідання. Але, мені дуже шкода, цілий зошит не зберігся. Бо старший брат мав необережність посміятися з Сергія. А той пішов після до бабусі і все спалив у сараї.

Вважаю, що він примножив свій талант – то дуже велика праця! І я щаслива від того. Він – перфекціоніст, не терпить непрофесіоналізму у своїй справі. І тато в нього був такий. Радів, що діти працюють над собою постійно й багато.

Сергей Притула с мамой

— Звідки Сергій знає таку кількість народних українських пісень?

— Дуже гарні голоси мали мої батьки – мама сопрано, тато тенор. На днях народження, весіллях, коли збиралися родиною, завжди співали. Сергійко дуже любить і співати, і слухати. А від тата син взяв талант до віршування.

— Які у вашого сина є слабкості?

— Він несе відповідальність абсолютно за все, над чим працює. Не завжди одразу може себе опанувати, коли бачить помилки людей і спокійно пояснити це. Спочатку часто можна відчути надрив у голосі. Але потім він таки опановує себе, і може вже спокійно сказати людині, в чому вона не права. Але це дивно слабкістю назвати.

Я хотіла б, щоб він більше часу приділяв сім’ї. Щоб його не відволікав Facebook (сміється). Зараз він завжди у мережі, бо мусить знати, чи люди прислали гроші на АТО. Щоб не згаяв часу, бо його завжди обмаль.

Я хотіла б, щоб він більше часу приділяв собі – відпочинку, своєму здоров’ю. Ті два-три дні – вікна в роботі – це мало, він не переключається. Сергійко – трудоголік і дуже відповідальна людина.

Не хочу, щоб він сивів. А це вже є! Не хочу, щоб йому було дискомфортно від того, що люди іноді роблять йому прикрості. Він сам не обманює людей, не підставляє. І оточуючі часом спекулюють на цьому. Сергійко дуже довірливий, аж занадто. Він не вірить, що людина його може обманювати. Має добре і м’яке серце.

— Хто для Сергія авторитет?

— Був, є і буде – його батько. Це була дуже хороша людина – чесна, порядна. Ніколи не відмовляв, якщо зверталися по допомогу. Діти це перейняли. Це притаманне усій нашій родині.

белый квадрат)Сергей Притула с семьей

— Валентино Василівно, розкрийте секрет, як виховати таких хороших хлопців?

— Мене дуже часто про це запитували. Завжди треба враховувати інтереси дітей. Йти назустріч. Адже жінка має бути берегинею. Не просто зварити чи попрати. Треба бути і ніжною подругою, і водночас бойовою. Вчасно щось порадити чи пояснити. Ніколи не сварила дітей за погані вчинки, а пояснювала помилки. Починаючи від розбитої чашки, закінчуючи якимись фінансовими втратами. Тому вони мені завжди довіряли.

Два кредо, які я прищеплювала своїм дітям, – це міра й місце. А також: що вмієш, на плечах не носиш. Жодного разу не спитала в них, чи зробили уроки. Вони знали, що треба виконувати домашнє завдання. Навіть перевіряти не було необхідності. Велика заслуга батька в тому, що він змалку обом нашим синам прищеплював любов до книг. Тому і Василь, і Сергій виросли ерудованими особистостями.

Треба більше контактувати з дітьми. Дало результат те, що я вісім років присвятила своїй сім’ї. Жодна нянька не зрозуміє того, що тільки мама може вловити й пояснити. Виховання складається з таких собі напівтонів і у стосунках чоловіка й жінки, і у родині загалом. Любов, взаєморозуміння і підтримка.

— Що б ви побажали Сергію у день його народження?

— Я йому бажаю, перш за все, щоб він був здоровий. Щоб шанував своє здоров’я і поменше сидів по ночах біля комп’ютера. Бажаю, щоб мав радість і задоволення. Любов і підтримку у своїй сім’ї. Бажаю, щоб тішила робота і результати. Хай завжди буде успішним початок і завершення будь-якої справи, за яку береться. Щоб жив він і всі ми в мирі. Щоб завжди йому було світло, адже це світла людина з добрим і м’яким серцем. Щоб мав вірних друзів, які не підставлять і зрозуміють його завжди. Багато їх не буває, але я хочу, щоб такі в нього були. Поки що з цим усе добре, хай так буде й надалі.

— Дивлячись на свого сина зараз, що відчуваєте?

— Він – це моя радість і надія. Коли мене питають, чи пишаюсь їм, не знаю, як відповідати. Його професію сприймаю як звичайну роботу. А от любов глядача – результат його щоденної тяжкої праці над собою. Я точно знаю, як це нелегко!

Але можу сказати, що пишаюся ним як сином! Бо Сергійко ніколи мене не лишає поза увагою. Я називаю своїх синів Янголами, які підставляють вчасно крила. І це моє щастя, моя радість і моє здоров’я! Пишаюся ним як татом. Він дуже любить свого сина, приділяє йому увагу і правильно виховує. Має із сином повне взаєморозуміння, і дитина з того дуже тішиться. Пишаюся, що він ніколи не обманює сім’ю. Пишаюся як братом. Немає такого дня, щоб вони з Василем хоча б 5 хвилин не спілкувалися. Так само й зі мною постійно на зв’язку. Живу сама, але не відчуваю, що діти одружилися й пішли від мене, що їх немає поруч.

Пишаюся тим, що він сам, без чиєїсь допомоги, досяг того рівня, на якому зараз у роботі. Тішуся, що створив перше гумористичне україномовне шоу. Він дуже хотів щось таке створити, і йому це дуже подобається. Тішуся, коли бачу на його концертах не просто аншлаги, а переаншлаги. Це важко й відповідально.

Пишаюся тим, як про нього люди говорять у соцмережах. І що він любить свою країну – Україну. І це в нього змалечку. Завжди ніжно і зворушено споглядає навіть природу. Кольори осені, весни чи літа. Він патріот. Це і стало причиною того, що так серйозно зайнявся волонтерством. Я проти не була, тільки дуже хвилююся, коли він їздить в АТО. Та це притаманно кожній мамі.

, , , ,